Одесский форум.Форум Одесса.

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Одесский форум.Форум Одесса. » Форум загородный дом. » ЗЕМЕЛЬНА ДIЛЯНКА.


ЗЕМЕЛЬНА ДIЛЯНКА.

Сообщений 1 страница 3 из 3

1

ЗАКЛАДАННЯ ПЛОДОВИХ НАСАДЖЕНЬ НА ДIЛЯНЦI.

ДОБІР ПОРІД І СОРТІВ

При доборі порід і сортів для присадибного чи колективного саду необхідно особливу увагу звернути на стійкість культур і сортів до несприятливих умов середовища (зимо- і посухостійкості, стійкості до різних захворювань), скороплідності, врожайності, якості плодів і ягід.

Починаючи освоювати ділянку землі під сад, необхідно передусім оцінити її придатність для вирощування різних порід і сортів, врахувати ставлення культур до грунту, температури, вологості, поширення коріння в грунті.

Найбільш посухостійкою садовою культурою є вишня, дещо менш посухостійкі яблуня, груша, більше вологолюбні слива, чорна смородина, обліпиха.Грунтові води повинні бути розміщеними на глибині не менше 2—3 м від поверхні грунту для яблуні і груші, 1,5—2 м для вишні і сливи. Більш близьке розміщення грунтових вод погіршує водно-повітряний режим грунту і може призвести до загибелі рослин

Якщо мікрорельєф малопридатний для вирощування плодових культур, треба більше місця відвести ягідним, овочевим і квітковим рослинам. Не слід перевантажувати садову ділянку деревами і кущами, бо усі садові культури світлолюбиві, а загущення негативно позначиться на кількості і якості врожаю. Також недопустимо впереміжку висаджувати дерева, кущові ягідники і овочеві культури. Це зробить неможливим проведення заходів боротьби з шкідниками і хворобами.

Розміщувати культури в саду слід за принципом групування насаджень по породах. По кожній плодовій і ягідній культурі доцільно мати набір сортів різних строків достигання — від ранніх до пізніх.

У присадибному саду зон Полісся і Лісостепу України рекомендується така кількість плодових та ягідних культур: яблунь — 10—12, груш — 2—3, вишень — 3—4, слив — 3—4 дерева; смородини — 6—8, агрусу — 2—З, малини — 20—30, обліпихи — 3—4 кущі, суниці — 40— 50 кв. м. Набір культур і кількість дерев та кущів залежить і від уподобань садовода-любителя і членів його сім’ї, тому наведена вище кількість може змінюватись.

Правильно дібраний сорт — запорука високого й якісного врожаю. Проте це не означає, що догляд за садом менш важливий, ніж сорт. Навпаки, лише за високої агротехніки і цілком придатних для нього грунтово-кліматичних умов даної місцевості сорт здатний розкрити всі свої позитивні якості.

Умови присадибної ділянки і колективного саду дозволяють мати велике розмаїття сортів. Та й вимоги до сорту у садоводів-любителів інші, ніж при доборі їх для закладання промислових садів. Так, інколи вирощують сорти з невисокою врожайністю, зате смачні, або придатні для спеціальних видів переробки.

Для садовода-любителя не є недоліком сорту, наприклад, форма куща чорної смородини або неодночасне достигання ягід. У той же час треба бути більше вимогливим до комплексної стійкості сорту проти захворювань і шкідників, оскільки можливостей захистити рослини в колективному саду або на присадибній ділянці значно менше порівняно з промисловим садом.

Великою проблемою є самоплідність ряду сортів. Часто буває так, що під час квітування спостерігається слабкий літ бджіл і тоді сорти, що не відрізняються самоплідністю, залишаються без урожаю. Важливо враховувати і таку якість, як зимостійкість, особливо якщо сад розміщений в несприятливих умовах (в низині, на торфяниках).

Велику допомогу в правильному доборі сортів надають науково-дослідні установи, кафедри садівництва сільськогосподарських вузів, сільськогосподарські станції, сортовипробувальні дільниці.

При доборі сортів значну допомогу можуть надавати садоводи-дослідники. Спостерігаючи рік у рік за поведінкою рослин, вони нагромаджують матеріал, який має наукову цінність. Особливо велика робота проводиться ними по сортовипробуванню.

Розміщення порід на ділянці. При доборі сортів яблуні основну частину повинні становити зимові, меншу — осінні і малу — літні сорти.

Плодові дерева і кущові ягідники слід розміщувати так, щоб вони не затіняли овочеві культури і суничну плантацію. При розміщенні культур треба враховувати їх ставлення до світла. Бажано, щоб висота рослин зростала в напрямку з півдня на північ. На південному боці слід розміщувати овочеві культури і суницю, на північній — яблуні і груші, а між ними посадити вишню, сливу, кущові ягідники. Необхідно розмістити плодові дерева так, щоб вони не затіняли сусідні садові межі. Високорослі дерева повинні знаходитись не ближче 3 м від межі ділянки, кущові ягідники можна висаджувати на відстані 1 м від границі сусідньої ділянки.

0

2

ПЛАНУВАННЯ ТА БЛАГОУСТРІЙ ДІЛЯНКИ

Підготовку ділянки до садіння слід починати з складання проекту плану, визначивши місцеположення садового будиночку, господарських будівель, плодового саду, ягідників, городу, декоративних рослин (мал. 6, 7, 8).

На малюнках показані різні варіанти розміщення будиночка, господарських будівель, плодових і ягідних порід, овочевих культур, декоративних насаджань. Садовод-люби-тель може взяти один з них за основу, внести до нього, якщо це потрібно, зміни відповідно до своїх уподобань, не порушивши основних принципів розміщення порід, сортів, будівель на ділянці.

Планування і благоустрій невеликої садової ділянки э надзвичайно важливими у справі ефективного її використання, естетичної привабливості.

Мал 6. План ділянки (за Р. Лаппа): 1— господарська будівля; 2 — виноградник; 3 — малина; 4 — агрус, порічки; 5 — шпалера груші; 6 шпалера яблуні; 7 — плантація суниці; 8 — компостна яма, 9 — айва, 10 — персик; II — алича-збрикоеа-слива (дерево-сад); 12— горо-бина-груша (дерево-сад); ІЗ — черешня; 14 — слива; 15 — будинок, 16 бесідка; 17 — басейн-нагромаджувач; 18 — вишня; 19 — стоянка для автомобіля; 20 — квітник; 21 — горіх грецький; 22 — чорна смородина, 23 овочеві культури, 24 — обліпиха, 25 — вишня повстиста; 26 — аронія, 27 — виткі троянди; 28 — калина червона; 29 — розсадник для розмноження карликової підщепи для яблуні; ЗО — розсадник айви; 31 виноградна шкілка; 32 — троянди
http://sd.uploads.ru/t/ahQIK.png

Мал. 7 План ділянки: 1 — будинок; 2 — гараж; З — сарай; 4 — баня; 5 — вишня; 6 — півонія; 7 — тюльпани; 8 — яблуня; Р — калина; 10 — агрус; II — смородина; 12 — горобина; 13 — город; 14 — суниця; 15 — малина; 18—береза і лавочка; 17 — бузок; 18 ~ валуни; 19 - квіти у вазі; 20 — сорбарія
http://sd.uploads.ru/t/HIiKx.png

Мал. 8. Схема розміщення плодових і декоративних культур у саду: / — обліпиха; 2 — декоративні кущі; 3 — горіх грецький; 4 — квіти, 5 — фундук; 6 — кизил; 7 — абрикос,
8— суниця; 9 — смородина, 10 — агрус, 11 — яблуня,12 — груша; 13 — калина, 14 - персик; 15 — слива, 16 — черешня; 17 — малина; 18 — овочі; 19 — виноград; 20 — вишня
http://sd.uploads.ru/t/t6naE.png

Усі роботи по проектуванню і благоустрою садової ділянки необхідно проводити відповідно генеральному плану забудови і примірного до Статуту садівничих товариств.

Під садові ділянки відводяться землі, непридатні для використання у великих сільських господарствах, тому часто виникає необхідність їх осушення. Найпростіше цю справу можна вирішити, якщо ділянка має ухил у бік при дорожньої канави. В цьому випадку за будинком паралельно їй копають відповідну канаву, яка затримує зливову і талу води з боку городу.

При нахилі садової ділянки в протилежний від вулиці бік поперечну канавку копають перед будинком (паралельно вулиці) і відводять воду за допомогою поздовжньої канави, що прокладається по межі ділянки до городу. Для осушення рівної ділянки досить викопати дренажні канави по всьому периметру площі. їх ширина 50 см, глибина не менше 1 м. Дренажні канави заповнюють щільно утрамбованим будівельним матеріалом, камінням до рівня рослинного шару, засипають землею.

Рівні і сильно зволожені ділянки осушують за допомогою траншей глибиною до 1 м. Дно їх викладають глиною, потім укладають гончарні або асбоцементні труби діаметром 10—15 см, у верхній частині яких через 10—15 см роблять пропили на 1/3 діаметра труби. Зверху труби засипають щебнем шаром 20—30 см і землею.

Замість труб можна використати лотки із цегли або в’язанки хмизу. Дрени укладають з нахилом і вводять в колектор, звідки вода поступає в придорожну канавку або спеціальний резервуар з водонепроникними дном і стінками, встановлений на задній межі ділянки.

На ділянці важливо правильно розмістити садовий будиночок. Відстань від межі ділянки до фасаду будівлі повинна бути не менше 3 м, краще — 5—6. При виборі орієнтації садового будиночка, необхідно врахувати, що вікна і вітражі веранди повинні бути звернені на південний схід, і південний захід. Тоді вони забезпечуватимуть максимальну кількість світла в денний час.

За добовим рухом тіні від садового будинку визначають найбільш раціональне розміщення відкритої тераси, місця відпочинку, накриття для автомобіля. Біля стін будинку, звернених на південь, доцільно висаджувати теплолюбиві рослини.

Господарські будівлі (сарай, туалет, душ, літня кухня) краще розміщувати в кінці ділянки подалі від центральної дороги. Доцільно суміщати кілька господарських приміщень в одному блоці. Це дозволить краще використати площу ділянки, здешевити будівництво. На садовій ділянці можна побудувати кухню-їдальню у вигляді критої тераси.

Надвірний туалет краще зробити вигрібним. Глибина вигрібної ями — до 1,5 м. Щоб попередити забруднення грунтових вод, дно 1-ї стінки ями обкладають шаром масної утрамбованої глини товщиною 25—50 см. Після чого внутрішню поверхню ями бетонують, викладають цеглою, камінням на цементному розчині. Надземну частину (будку) будують із щільно припасованих дощок. Зверху над дверима залишають фрамугу, яку склять. Дах односхилий. До задньої стінки будки прикріплюють витяжний вентиляційний стояк, виготовлений з чотирьох дощок завширшки 12 см.

Замість вигрібної ями, в туалетах для збору фекалію встановлюють металевий бак або відро. Фекалії засипають торфом, чорноземом, попелом, тирсою і періодично очищають.

На ділянці бажано відвести місце для компосту. Залишки їжі, кухонні залишки, сміття, листя, бур’яни закладають в компостні ями для одержання цінного органічного добрива. Для цього копають яму глибиною не більше 50 см довільних розмірів. По краях її влаштовують бортики висотою 20—30 см з дощок, цегли або бетону. На дно насипають шар торфу товщиною 10—15 см. Відходи в міру накопичення пересипають торфом або землею. Через деякий час перелопачують, додаючи при цьому суперфосфат і фосфоритне борошно, а при кислому грунті на ділянці — вапно або деревний попіл.

Гараж необхідно розміщувати поблизу в’їзду на ділянку. Його можна впритул наблизити до огорожі таким чином, щоб ворота знаходились на одному рівні з огорожею і виходили безпосередньо на вулицю.

Обов’язковим елементом благоустрою садової ділянки є її огородження. Якщо вона невеликих розмірів, то можна влаштувати живу огорожу з кущових порід. Дерев’яні паркани, загорожі з металевої сітки, цегли, шлакоблоків тощо — загорожа для більшої ділянки.

На ділянці рекомендується зробити доріжки з твердим покриттям. Найпростіші садові доріжки з піску, гравію, битої цегли. їх укладають на грунт, де заздалегідь знімають шар з рослинністю.

Мал. 9. Опора, арочні ворота, пергола для витких рослин
http://sd.uploads.ru/t/kF7fI.png

До влаштування садової ділянки входять також еле менти малих архітектурних форм: декоративні водойми перголи, трельяжі, бесідки, лавочки. Решітчасті конструкції (перголи, трельяжі) слугують опорою для витких рос лин. Перголи (решітчасті навіси) влаштовують над лавочками, доріжками, терасами (мал. 9, 10, 11) Трельяжі (решітчасті вертикальні стінки) встановлюють в місцях відпочинку.

Мал. 10. Хвіртка з металевих стержнів з декоративними виткими рослинами
http://sd.uploads.ru/t/d7spi.png

Мал. 11. Хвіртки з виткими рослинами
http://sd.uploads.ru/t/35ftE.png

Лавочки і столи на садовій ділянці виготовляють з де рева, зберігши його природній вигляд.

Інколи садоводи одержують ділянки, що мають трикутну форму. Проте і їх можна розпланувати досить цікаво і оригінально (мал. 12, 13). У цьому випадку будинок і зону відпочинку з декоративною водоймою, квітником найкраще розмістити по центру. Таке рішення продиктоване тим, що ділянка з двох сторін обмежена дорогами. Тому будинок необхідно ізолювати від них зеленню. Жива стіна захистить від шуму, пилу і вихлопних газів. Кращий спосіб — влаштування живої загорожі вздовж меж ділянки.

Мал. 12. План трикутної ділянки: 1 — вхід на ділянку; 2 — декоративна водойма; 3 — лавочка для відпочинку; 4 — вхід до будинку; 5 — будинок; 6 — господарський блок; 7—стіл і лавочка; 8 — виткі рослини (пергола), 9 бесідка
http://sd.uploads.ru/t/EOucL.png

Мал. 13. Умовні позначення плодових і декоративних культур на трикутній ділянці:
http://sd.uploads.ru/t/tuIx8.png

Залежно від інтенсивності дорожнього руху загорожа може бути з високих або низьких кущових рослин, однорядною або багаторядною. Для високої (від 2,5—3,0 до 5—6 м) можна використовувати акацію жовту, бузину червону, жимолость татарську, іргу, калину, бузок. Для низької загорожі можна вибрати айву японську (хено-мелес), барбарис Тунберга, кизил, жимолость, троянду зморшкувату, смородину, спирею Вангута тощо. За бажанням кущові рослини можна підстригати, надаючи загорожі певної форми і потрібної висоти.

Перед будинком відводиться місце під майданчик від починку з декоративним басейном або клумбою, невелич кими квітниками (з бетону, кераміки, дерева), альпіна рієм. Для цього своїй уяві дайте простір і завжди знайдеться цікаве рішення.

Навколо майданчика відпочинку бажано влаштувати квітник, включивши до нього композицію з каменів і кераміки, чергувати високі і низькі рослини, створити з рослин кольорову гамму.

З південного боку будинку можна впорядкувати відкритий мощений майданчик для літньої їдальні або зеленого кабінету. Для захисту її від дороги додатково висаджують виткі рослини: дикий виноград, актинідію, троянду або пахучий горошок, квасолю, іпомею. Над майданчиком рекомендується зробити накриття, тент або поставити велику парасольку для захисту від сонця.

Навколо будинку і майданчика для відпочинку слід закласти сад з плодовими деревами і кущовими ягідниками. Город в даному варіанті не передбачається, але під нього завжди можна виділити частину саду. Ще краще побудувати тепличку, щоб можна було продуктивно використати землю.

Підготовка грунту. Перед тим, як приступити до основного обробітку грунту на відведеній під садову ділянку площі, необхідно придивитись, які дикі рослини — індикатори (покажчики грунту та його родючості) ростуть на ній.

На кислих грунтах селяться хвощ польовий, щавель кінський, подорожник, жовтець їдкий. На слабокислих і нейтральних ростуть ромашка пахуча, мати-й-мачуха, пирій повзучий, берізка польова, будяк огородній, конюшина лучна, конюшина повзуча. На грунтах з реакцією грунтового розчину близько до нейтральної селиться дводомна кропива.

Ділянки, на яких ростуть вільха, осика, верба непридатні для садіння плодових культур. Якщо поблизу ділянки або на ділянці ростуть дуб, клен, горобина, шипшина, бобові і злакові трави, то тут можуть рости плодові дерева.

Тип грунту можна визначити самотужки. Для цього з верхнього шару взяти жменю землі, замісити з неї густе «тісто», зробити крутеник і завернути в кільце. Якщо при цьому кільце не тріскається, то грунт на ділянці глинистий. Якщо при згинанні «бублик» не тримається, а крутеник розвалюється — грунт суглинистий. Якщо грунт супіщаний, з нього не можна зробити і крутеника.

Після цього необхідно вирівняти поверхню ділянки — викорчувати пеньки, чагарники, засипати ями, зрізати невеликі підвищення. Потім її орють або перекопують. Якщо перший обробіток грунту провели восени, тоді навесні задернілу ділянку перекопують знову, на глибину 8—10 см, але так, щоб не вивернути на поверхню зароблену восени в грунт дернину. Якщо ж так сталось, то її необхідно добре подрібнити і знову заробити в грунт Основну заправку ділянки органічними добривами провести не можна через їх відсутність, тому бажано висіяти сидеральні культури з наступною заробкою їх в грунт.На вогких грунтах з близьким заляганням грунтових вод (менше 1,5 м для плодових і 1,0 м для ягідних і овочевих культур) садові і овочеві рослини можна успішно вирощувати на спеціально підготовлених грядках і горбиках (мал. 14). Горбики роблять діаметром 1,5—2 м, висотою 0,5—1 м; грядки — шириною 1 —1,5 м; висотою до 0,5 м. При садінні плодових і ягідних рослин на штучно насипаних грядках і горбиках поліпшуються умови росту кореневої системи і всієї рослини.

Мал. 14. Схема виготовлення гребенів для садіння плодових дерев (пунктиром показаний початковий рівень поверхні грунту; розміри подані в см)
http://sd.uploads.ru/t/VB1G3.png

http://sd.uploads.ru/t/z1IeY.png
Мал. 15. Розміщення кореневої системи яблуні на терасі.Дерево росте на відстані 0,7 м від краю виїмкового укосу.

На крутих схилах можна успішно вирощувати плодові культури, горіх, виноград. Для цього роблять тераси, на яких і висаджують дерева так, як показано на мал. 15, 16.

Садивний матеріал. Закладати плодові насадження необхідно добре розвиненими однорічками і дворічками. Можна також використовувати саджанці і старшого віку. Дворічні плодові саджанці повинні мати не менше трьох бокових гілок, центральний провідник і відповідати таким вимогам: довжина коренів 35—40 см, висота штамба у саджанця яблуні на сильнорослій підщепі 50—60 см, товщина штамба 2,0—2,5 см, довжина основних скелетних гілок 50—60 см; у яблуні на слаборослій підщепі відповідно 30—40 см, 1,5—2 см і 40—50 см; у вишні і сливи висота штамба повинна бути 40—60 см, товщина 2,0—2,5 см, довжина основних скелетних гілок 40—60 см.

Садивний матеріал для закладання плодових насаджень слід придбати восени або навесні. Якщо саджанці придбали восени, а садіння проводитимуть навесні, то їх на зиму треба прикопати в захищеному від вітру місці в канави глибиною 40—50 см, розмістивши з нахилом в південний бік. Корені засипають пухкою зволоженою землею на 0,5 м так, щоб між ними не було порожнини.

Садіння. Яблуню і грушу можна садити як восе.ни (після опадання листя), так і весною. Вишню, черешню, сливу, абрикос краще садити рано навесні. Перед цим обірвані і поламані кінці коренів слід обрізати гострим ножем або секатором до живої частини кореня.

Під час копання садивних ям верхній шар грунту складають в один бік, нижній, менш родючий, в інший. Верхній шар змішують з перегноєм (1—2 відра на дерево), суперфосфатом (200—300 г) і хлористим калієм (40— 60 г). Замість мінерального калійного добрива краще вносити деревний попіл з розрахунку 300—400 г під дерево. Вапно й азотне добриво не вносять, бо це може призвести до опіку коренів.

Садивну яму на 2/з засипають підготовленою сумішкою, забивають опорний кілок, після чого ставлять саджанець до кілка так, щоб коренева шийка була на 5—6 см вище рівня грунту. Корені засипають сумішкою грунту, що залишилася, з добривами ущільнюючи її ногами. Потім роблять лунку, щедро поливають (1—2 відра) і мульчують торфом або тирсою. Грунт з нижнього горизонту, який залишився, рівномірно розподіляють на площі (вкл. II, III).

Мал. 16. Розміщення кореневої системи яблуні на терасі. Дерево росте на відстані 0,7 м від краю насипного укосу
http://sd.uploads.ru/t/Zo2dF.png

0

3

ОСОБЛИВОСТІ ОСВОЕННЯ ПІЩАНИХ ЗЕМЕЛЬ,ДIЛЯНОК ТА ГРУНТIВ ПІД САДИ ТА ЯГІДНИКИ

Піщані грунти до 95—97 % складаються з кварцевих зерен і тому їх відносять до найменш родючих. У них міститься гумусу від сотих долей до 0,7 %, вони характеризуються малою вологоємкістю (5—6 %) і високою водопроникністю. Піщані грунти, залежно від потужності піщаного шару, властивостей підстеляючих порід, механічних властивостей тощо, діляться на неглибокі, середні і глибокі. Залежно від цього вимагається різна передпосадкова підготовка грунту. Неглибокі піски, що підстеляються суглинком, починаючи з глибини менше 1 м, в більшості випадків придатні для вирощування плодових дерев при звичайній підготовці грунту. На таких землях вносять під оранку по 50—60 кг гною або компосту на площу 10 кв. м, 150—180 г суперфосфату і 140—170 г калійної солі.

Середні піски з глибиною піщаного шару 1,5—2 м, що підстилаються суглинистими відкладеннями, вимагають відповідної передпосадкової підготовки. їх окультурюють локальним способом. Для цього в місцях садіння дерев викопують ями шириною 1,5 і глибиною до 1 м. Вийнятий з них пісок розкидають по ділянці, а дно на 8—10 см засипають глиною і добре утрамбовують, щоб не допустити проходження в глибші шари опадів і поливної води. Решту ями засипають завезеним родючим грунтом. Якщо привезений грунт важкий глинистий, то його на 35—40 % можна змішувати з піском, вийнятим з ями, додаючи 10—15 % торфу.

Одночасно окультурюють решту площі, насипаючи привезений грунт шаром в 20—30 см для садіння суниць та вирощування овочевих культур. Щоб при цьому «не загубити» параметрів підготовлених для дерев ям, в їх центpax перед окультуренням усієї площі встановлюють великі кілки-маяки. По них і орієнтуються при кінцевій підготовці садивних' ям.

Як показано на мал. 17, в заправленій навезеним грунтом ямі копають уже спеціальні посадкові ями глибиною 60—65 см та шириною до 70 см.

Мал. 17. Схема садіння плодового дерева на глибоких піщаних грунтах
http://sd.uploads.ru/t/CIzR9.png

Грунтово-перегнійно-мінеральною сумішкою засипають ями на одну третю (35—40 см), завершуючи конусоподібно.

Готують сумішку так. Беруть 3—4 відра завезеного грунту, 2 відра перегною або торфу, а якщо їх немає, то 4—5 відер завезеного грунту, додають 120—150 г суперфосфату, 60—65 г калійної солі та 100 г аміачної селітри. Добре все перемішують і засипають в яму на 35—40 см, втрамбовують. Зверху сумішку засипають шаром підвезеного грунту, щоб застерегти коріння від дотику до мінеральних добрив.

Зважаючи на те, що дерева на карликових підщепах розміщують загущено з відстанню між деревами 1 —1,5 м,а кущі ще густіше (0,5—0,75см),для них копають траншею шириною і глибиною до 1 м. Дно її встеляють і втрамбовують на 8—10 см глиною, решту наповнюють завезеним грунтом, добре втрамбовують його і вже потім копають посадкові ями для дерев і садивні канавки для кущових ягідників. Заправка ям і канавок грунто-поживною сумішкою подібна до описаної вище. '

ОБРОБІТОК ГРУНТУ

Грунтом називають верхній шар землі, якому властива родючість, тобто, здатність забезпечувати потребу рослин у воді й поживних речовинах, а кореневу систему рослин повітрям і теплом. Грунт є місцем укріплення плодових і ягідних рослин. Чим товщий його родючий шар, тим краще розвиваються рослини, тим вищий дають урожай.

Основним завданням обробітку грунту є забезпечення доступу вологи і повітря в кореневласний шар, створення сприятливих умов для нормальної життєдіяльності корисної мікрофлори, яка перетворює органічну масу до засвоюваних рослинами форм, переводить з малодоступних в легкодоступні форми мінеральні поживні речовини.

Обробітком грунту досягається очищення ділянки від бур’янів, знищення шкідників і збудників захворювань, заправлення органічних і мінеральних добрив, підготовка ділянки до сівби і садіння садових і овочевих рослин.

Перекопування, розпушування та вирівнювання поверхні грунту виконують тоді, коли він буде до цього готовий. Не можна починати рано, коли грунт перезволожений, мажеться, при перекопуванні прилипає до лопати, але не можна й запізнюватись з обробітком, оскільки грунт пересохне. Ь обох випадках погіршується його структура, поверхня стає нерівною, з великими грудками, які важко піддаються наступному обробітку.

Практично грунт вважається готовим до обробітку, якщо жменя землі, взята з глибини 10 см і стиснена рукою в грудочку, при вільному падінні з висоти 1 м рівномірно розпадається. Грунт вважається не стцглим, коли грудочка після падіння на землю сплющується і не розпадається на частини. Якщо легко розпадається — вона пересохла.

Обробіток грунту на цілинних і перелогових землях. Під садові і городні ділянки виділяють, в основному, не освоєні землі з сильно пересіченим рельєфом, зарослі чагарниками. На таких землях спочатку проводять культуртехнічні роботи, тільки після цього приступають до їх окультурення — обробітку, удобрення тощо.

Комплекс культуртехнічних робіт передбачає викорчовування пеньків, кущів, збирання каміння й інших сторонніх предметів, вирівнювання ділянки. При виконанні цих робіт необхідно зберегти верхній шар грунту, щоб він був родючим на всій ділянці.

Багаторічні перелогові землі треба освоювати заздалегідь і використовувати для садіння плодових, ягідних і овочевих культур на другий-третій рік. При обробітку задернілих ділянок знищують багаторічні бур’яни — пирій повзучий, осот, кульбабу й інші бур’яни, одночасно збагачують грунт органічними і мінеральними добривами.

При відсутності гною або компосту на ділянці вирощують сидеральні культури.

При наявності дернини на ділянці влітку її перекопують на глибину 8—10 см, при цьому перевернуту дернину подрібнюють лопатою і в такому стані залишають до осені. Восени перекопують знову, але вже на глибину 18—20 см. При цьому подрібнена дернина на такій глибині не проростає і розкладається.

Наступної весни обробіток полягає в перекопуванні грунту на глибину 10—15 см, щоб дернина і внесені восени органічні добрива залишились в нижньому шарі і не були вивернуті лопатою на поверхню. Після цього грунт розробляють граблями, вирівнюють і висівають або висаджують рослини.

Восени після збору врожаю грунт перекопують на повну глибину родючого шару. Наступний обробіток такий же, як на грунтах, що вже оброблялися.

Обробіток легких піщаних і супіщаних грунтів. Весною ділянку перекопують на повну глибину родючого шару, вивертаючи дернину з корінням бур’янів на поверхню. Через кілька днів, коли просохне грунт, вибирають кореневища пирію й інших бур’янів. Для витрушування землі з коренів бур’янів використовують садові вила з плоскими зубцями. Зібране коріння бур’янів підсушують в купах, а потім спалюють. Попіл використовують як добриво

Обробіток важких глинистих і суглинистих грунтів. Обробіток таких грунтів починають після зняття дернини. Весною дернину нарізують гострою лопатою невеликими плитами розміром 20X20 см і товщиною 8—10 см, скла дають в штабеля на ділянках, які не підлягають обробітку. На звільнену від дернини ділянку вносять органічні і мінеральні добрива і заробляють їх лопатою на повну глибину родючого шару грунту, після чого вирівнюють поверхню ділянки граблями і сіють або садять рослини.

Якщо грунт має підвищену кислотність, при укладанні в штабелі дернини травою вниз пересипають вапном. Дозу вапна встановлюють по значенню pH.

Для кращого розкладу і підвищення поживної цінності дернину перешаровують гноєм, торфоперегнойним компостом (товщиною 5—10 см). Літом штабель періодично поливають гноївкою або водою, а восени перелопачують. Одержану дернову землю вносять на ті ділянки де була знята дернина, або використовують в захищеному грунті для вирощування розсади овочевих і квіткових культур, для засипки в садивні ями при закладанні саду.

Обробіток торф’яних грунтів. Осушені торф’яні грунти багаті на органічну речовину, тому на них вносять мінеральні добрива. Такі грунти мало теплопровідні, особливо у верхньому сухому шарі, і повільно розстають весною. На них частіше спостерігаються пізні весняні і ранні осінні приморозки.

Для усунення цих недоліків на торф'яні грунти завозять пісок і глину, рівномірно розкидають на поверхні, а потім заробляють у грунт на глибину до 25 см. Норма внесення на 10 кв. м — 40 відер піску, 20 відер глини, інколи норму внесення збільшують в 1,5 раза. Такий захід значно поліпшує водно-фізичні властивості торф’яних грунтів. На 15-—20 днів раніше встановлюється оптимальна температура в кореневласному шарі грунту, значно збільшується сума активних температур за вегетаційний період, зменшується вірогідність пізньовесняних і ранньоосінніх приморозків.

На початку освоєння торф’яних грунтів рослини відчувають гостру нестачу азоту, якого в грунті є багато, але в недоступній для рослин формі. Для прискорення переводу недоступних форм азоту в доступні необхідно при внесенні піску і глини додати по 10—15 кг гною або компосту на 10 кв. м. Одночасно вносять мінеральні добрива з розрахунку на 10 кв. м 800—1000 г городньої сумішки, 300—500 г суперфосфату, 150—200 г хлористого калію.

Після внесення добрив і перекопування грунт вирівнюють граблями, ущільнюють трамбовкою. Цей прийом попереджує пересихання і вивітрювання торфу.На торф’яних грунтах слід вирощувати холодостійкі овочеві культури і картоплю. Теплолюбні культури слід вирощувати під плівкою. Також можна вирощувати кущові ягідники та суницю. При цьому, рівень грунтових вод повинен бути не ближче 1 м до поверхні грунту. При більш близькому заляганні грунтових вод рослини слід висаджу вати на високих грядках, горбках, валах.

Торф’яні грунти не слід розпушувати, на них не утворюється грунтова кірка, але треба систематично вести боротьбу з бур’янами. Ділянку слід як можна швидше зайняти культурами. Якщо такої змоги немає, необхідно засіяти травами, краще бобовими. Восени трави скошують і заробляють у грунт як зелене органічне добриво.

Для осушення ділянки при тимчасовому надмірному зволоженні восени і навесні, після танення снігу і опадів необхідно виконати ряд робіт по відведенню поверхневих вод. Для цього викопують відкриті або закриті канави -збирачі, через які вода направляється у відвідні канави

Відкриті відвідні канави рекомендується влаштовувати вздовж доріжок, щоб вони не заважали при обробітку грунту. їх ширина 12—18 см, глибина 30—40 см. Аби кана ви не осипались, їх зміцнюють обаполами та іншими підручними матеріалами.

Закриті канави-збирачі влаштовують вздовж ділянки, ширина їх в одне полотно лопати, глибина 60—100 см. їх заповнюють піском, щебенем та іншими добре фільтруючими матеріалами до підошви родючого шару. Відстань між канавами-збирачами залежить від інтенсивності атмосферних опадів, нахилу ділянки, ступеня фільтрації води і становить 5—25 м.

Обробіток грунту на освоєних ділянках. Після збору врожаю восени перекопують грунт, одночасно вносять органічні і мінеральні добрива. Найбільш ефективне раннє перекопування грунту в серпні—вересні. В цей період ще тепло, розпушений грунт добре накопичує вологу, та й бур’яни легко знищити.

Перекопують на глибину родючого шару і залишають з гребнистою поверхнею, що забезпечує краще накопичення вологи і поживних речовин. Яйця і лялечки шкідників, які знаходяться в нижніх шарах грунту, під час перекопування потрапляють на поверхню і зимою гинуть.

Навесні розпушують поверхневий шар для зруйнування грунтової кірки, що утворилася зимою. Розпушування попереджує швидке пересихання грунту.

Мал. 18. Влаштування грядок і гребенів (пунктиром показаний рівень грунту до виготовлення грядок і гребенів; розміри подані в см)
http://sd.uploads.ru/t/Mw6kv.png

На піщаних і супіщаних грунтах сівбу і садіння ранніх культур проводять після розпушування і вирівнювання грунту, без попереднього перекопування. Під пізні культури перекопування грунту обов’язкове.

На глинистих і суглинистих грунтах спочатку перекопування, а потім сівба і садіння ранніх і пізніх культур, бо такі грунти за зиму сильно ущільнюються. Перекопувати треба неглибоко, щоб не вивернути на поверхню шар грунту з насінням бур’янів. Після перекопування грунт розпушують, вирівнюють, особливо ретельно під посів дрібного насіння овочевих і квіткових рослин.

Виготовлення грядок і гребенів. Грядки і гребені доцільно влаштовувати на сирих, з близьким заляганням підгрунтових вод (менше 1 м), недренованих ділянках і на глинистих грунтах. Цим самим поліпшується прогрівання і провітрювання грунту, стік води. Для овочевих культур грядки роблять шириною 100—120 см, висотою 20 см на легких і ЗО см на важких грунтах. Ширина доріжок між ними ЗО—40 см, довжина довільна. Гребені нарізують лопатою на відстані 60—70 см один від одного.

На грядках ряди розміщують перпендикулярно їх напрямку, а на гребенях — вздовж. На грядках краще насівати насіння, на гребенях висаджувати розсаду.

Грядки і гребені влаштовують і на грунтах з неглибоким родючим шаром (до 15 см). При нарізуванні гребенів і грядок родючий шар збільшують за рахунок грунту, вийнятого з борозенок і доріжок (мал. 18).

Земляні грядки, горбки і гребені використовують також при розміщенні плодових дерев і кущових ягідників на ділянці з близьким заляганням грунтових вод (менше 1,5 м) і при тимчасовому затопленні ділянки під час весняної повені. Грядки і горбики насипають родючим грунтом з цієї ж ділянки або привезеним. Грядки роблять шириною 1 —1,5 м, висотою до 0,5 м, горбки діаметром 1,5—2 м, висотою 0,5—1 м. При садінні плодових і ягідних рослин на штучно насипаних грядках і горбках поліпшуються умови росту кореневої системи, прискорюється ріст і розвиток плодових дерев і кущових ягідників.

На малоокультурених грунтах доцільно збільшити тов щину родючого шару під кронами плодових дерев за рахунок переміщення верхнього шару грунту з міжрядь на пристовбурні круги або смуги. Цю операцію здійснюють до садіння дерев, після розбивки ділянки.

ОЗЕЛЕНЕННЯ ДІЛЯНКИ

Перед тим як проводити озеленення, необхідно на ділянці розрівняти бугри, засипати ями, намітити межі майбутніх квітників, на глибину 1 —1,5 штиха лопати перекопати грунт, видалити бур’яни з корінням, потурбу ватись про підвищення родючості грунту.

Кращими грунтами вважають суглинисті і супіщані Глинисті, піщані, болотисті грунти безструктурні і вимагають докорінного поліпшення.

В глинистий грунт рекомендується вносити торф, пісок соломистий гній, лісову підстилку; в піщані — глину торф, гній, ставковий мул. Болотисті грунти спочатку осушують, вапнують, потім вносять глину шаром 10—15 см і ретельно перемішують на глибину до 30 см.

Для підвищення родючості грунту під квітники використовують органічні й мінеральні добрива. З органічних найкращим добривом є гній. У ньому містяться всі необхідні для рослини елементи живлення, в тому числі і мікроелементи. Його вносять 1—2 ц на 10 кв. м. Гній можна замі нити добре розкладеним торфом, перепрілим листям, дер ниною, взятою з пасовищ і стоянок худоби, компостом, ставковим мулом.

Весною перед садінням рослин (якщо не вносились органічні добрива) можна вносити перегній. Одночасно з органічними додають мінеральні добрива — суперфос фату 60—100 г, деревного попілу — 250—500 г

Кислі грунти рекомендується вапнувати восени Суглинисті і супіщані грунти також удобрюють восени або рано навесні, вносять перегній, компост або торф з розрахунку 80—100 кг на 10 кв. м, безпосередньо перед садінням — суперфосфат (600—800 г на 10 кв. м.).

Добір рослин для озеленення ділянки необхідно здійснювати з урахуванням їх призначення. Живу загорожу по межах ділянки можна створити однорядним або дворядним садінням глоду, барбарису, вишні повстистої, жасмину, бузку, шипшини, снігової ягоди тощо. Щоб жива загорожа була густою, мала красиву форму і певну висоту, кущі рекомендується підстригати.

Живоплоти краще створювати з однорядних рослин. Відстань між рослинами в ряду для барбарису, глоду 20—25 см, шипшини 30—35 см; між рядами 40—50 см.

Для живої загорожі можна використати однолітники і багатолітники — айстру, кохію, артемідію, золотарник, спаржу, дельфініум, які утворюють рясно квітуючі красиві стінки

Вертикальне озеленення зовнішніх стін будинків, балконів, терас, альтанок, загорож здійснюється за допомогою витких рослин і тих, що «лазять». «Лазячі» рослини прикріплюються до стін присосками або придатковими повітряними коренями, вони не вимагають спеціальних опор для росту і плетіння вверх (плющ, витка гортензія, партеноцісус садовий і п’ятилисточковий). Треба лише стежити, щоб кінці молодих ростучих пагонів цих рослин дотикались до стіни.

Для витких рослин необхідна опора у вигляді натягнутих вертикальних шнурів, дроту, тонких кілків або рейок. Опора повинна бути красивою, легкою і міцною. У міру росту молоді пагони слід спрямовувати по опорі, підв’язувати, видаляти зайві пагони, щоб вони не переплелися один з одним.

Для вертикального озеленення слід використовувати різні види дикого винограду, жимолості, каприфоль, квасолю багатоквіткову, клеметис, хміль, актинідію. Ці рослини вбирають багато води з грунту, чим сприяють осушенню стін. Весною сухі відмерлі пагони необхідно видаляти. Для посилення росту рослин грунт поблизу них систематично розпушують, удобрюють, поливають.

Для озеленення балконів і зовнішніх підвіконників придатні настурція, пахучий горошок, матіола, резеда, цинія, низькорослі георгіни, бульбоподібна бегонія. Рослини рекомендується висаджувати в ящики (ширина 22—25 см, висота 25 см, довжина довільна), наповнені земляною сумішкою (компост, садова земля, річковий пісок-1:2:1), в яку слід додати мінеральні добрива Землю в ящики слід насипати на 3—4 см нижче країв Якщо рослини знаходяться в горщечках, тоді краще ставити їх в ящики, наповнені деревною тирсою або торфом, щоб не допустити перегрівання.

Добір дерев і кущових рослин для озеленення слід проводити так, щоб за рахунок різночасності їх цвітіння забезпечити його безперервність з квітня по серпень. У квітні цвіте вишня повстиста, в травні — глід, горобина, спирея, черемуха, бузок; в червні — акація жовта, жасмин садовий, шипшина, троянди; в липні — шипшина камчатська, акація жовта, спирея Ван-Гутта.

Дерева і кущі висаджують на садовій Ділянці групами або поодиноко на газоні, а такі кущові як жасмин садовий, бузок і троянди, використовують і для квітників, Відстань між низькорослими кущами становить 0,8 м, високорос лими — до 2 м, діаметр ями — до 1 м, глибина 0,5—0,8 м Кущові рослини можна садити і в траншеї тієї ж ширини і глибини, що й ями.

При доборі квіткових рослин слід враховувати строки їх цвітіння. При цьому перевага надається багатолітникам, які дають масу зелені і квітів і успішно ростуть на одному місці кілька років без пересаджування (дельфініуми (шпорці), іриси, лілії, нарциси, примули, піони, флокси). Багаторічники мають більш потужну кореневу систему, менше страждають від посухи, менше примхливі порівняно з літниками. Літники краще використовувати на початку освоєння ділянки. Багатолітники легко і швидко розмножуються стебловими і кореневими живцями, поділом ку щів, бульбами, цибулинами, бульбоцибулинами

САД, ГОРОД ПОБЛИЗУ ДОРОГИ

Садоводи-любителі і городники часто використовують вільну землю поблизу залізничного полотна,автомагістралей, вирощують овочеві культури, картоплю, суницю, кущові ягідники тощо. Вирощують, споживають і систематично гублять своє здоров’я і здоров’я своїх дітей. На плодах, ягодах, овочах накопичуються шкідливі речовини від пилу та важких металів.

Продукти згоряння дизельного палива — сильні канцероген, також як і випари креозоту, яким насичені шпали. У викидах автотранспорту міститься близько 200 компонентів« а яких 170 токсичні,— бензопирен, різні окисли, важкі метали тощо. Один автомобіль протягом року роботи викидає в повітря кадмій і близько кілограма свинцю. При попаданні їх у грунт змінюється співвідношення різних речовин, внаслідок чого сповільнюється кругообіг фосфору, знижується родючість грунту. Надходячи в організм людини і тварини з забрудненими продуктами харчування, вони можуть викликати інфаркт міокарда, розлад кровообігу, стимулювати утворення злоякісних пухлин, тощо. Навіть в невеликій кількості ці елементи небезпечні для здоров’я, оскільки повільно виводяться з організму і накопичуються в ньому до токсичних кон центрацій.

Найбільш інтенсивне вбирання сполук важких металів характерно для зелених культур, особливо салату, шпинату, щавлю, а також для гороху, столових буряків та інших коренеплодів. У плодах зменшується вміст цукрів і вітамінів. Вихлопні гази стимулюють проходження фено фаз у рослин, утворення зав’язі в яблуні, але якість урожаю виявляється низькою. Те ж саме спостерігається й у насадженнях суниці. В кормових травах, що ростуть вздовж автомагістралей, зменшується вміст протеїну, в зерні пшениці — клейковини.

Усе це треба враховувати при організації садових товариств.

А як бути тим, хто змушений жити постійно в безпосе редній близькості до автомобільних доріг з інтенсивним рухом? Хорошим захистом від вихлопних газів, пил і шуму є смуга з дерев і кущів Проте плоди й ягоди з них не можна використовувати в їжу.

Рекомендується вапнувати кислі грунти, вносити високі дози органічних добрив, які сприяють зв’язуванню рухомих форм важких металів, не допускати пошкодження шкідниками листя і стебел рослин, бо такі рослини в 5 разів більше забруднюються, ніж непошкоджені.

0


Вы здесь » Одесский форум.Форум Одесса. » Форум загородный дом. » ЗЕМЕЛЬНА ДIЛЯНКА.


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2019 «QuadroSystems» LLC