Одесский форум.Форум Одесса.

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.



ДОБРИВО.

Сообщений 1 страница 7 из 7

1

ЗАСТОСУВАННЯ ОРГАНІЧНИХ І МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ


ОРГАНІЧНІ ДОБРИВА ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

При інтенсивному землеробстві бездефіцитного балансу гумусу в грунті неможливо добитися без застосування органічних добрив. Велике їх значення у підвищенні врожаїв і родючості грунту відмічено у всіх грунтово-кліматичних зонах України. Особливо важливе їх застосування на бідних грунтах, які відрізняються несприятливими водно-фізичними властивостями.

Головною особливістю органічних добрив э те, ЩО в них містяться необхідні для рослин елементи живлення: азот, фосфор, калій, кальцій, магній, сірка, мікроелементи — бор, молібден, цинк, марганець, кобальт, а також ростові речовини й антибіотики. Вони також збагачують грунт корисними мікроорганізмами, які переводять недоступні для рослин сполуки в засвоювані форми, сприяють більш інтенсивному накопиченню в грунті гумусу, поліпшують фізичні властивості грунту.

При внесенні органічних добрив на легких за механічним складом піщаних і супіщаних грунтах значно поліпшується їх в’язкість, внаслідок чого краще утримуються поживні речовини і вода. На важких за механічним складом суглинистих грунтах внесення органічних добрив сприяє зменшенню їх зв’язкості, значно збільшує проникність повітря, знижує твердість грунту, внаслідок чого нони легше піддаються обробітку.

Органічні добрива сприяють нагромадженню вуглекислого газу й азоту, рухомих гумусових речовин. Завдяки ібагаченню грунту доступними сполуками азоту поліпшуються умови живлення рослин. На дерново-підзолистих грунтах органічні добрива роблять фосфор і калій більш рухомими порівняно з внесенням мінеральних добрив.

Основними органічними добривами є гній, гноївка, курячий послід, компости, сапропель, зелене добриво.

Гній — одно з найбільш цінних органічних добрив, гноєм у грунт потрапляє велика кількість мікроограніз-мів, маса яких становить близько 1 % від загальної маси гною. ГІри його розкладі виділяється вуглекислий газ, який використовується рослинами в процесі фотосинтезу.

Особливо цінний гній тим, що являє собою повне попільно діюче добриво. Поживні речовини з нього переходять в доступні рослинам сполуки не відразу, а поступово, протягом 5—6 років. Вміст у гноєві води, органічних і мінеральних речовин залежить від виду тварин, способу їх годівлі, матеріалу, яким користуються для підстилки, а також способу його зберігання.

Як добриво найчастіше використовують гній великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней і змішаний гній. В кінському гноєві міститься мало води і більше азоту. Він швидко нагрівається, тому часто використовується як біопаливо в парниках.

Великий вплив на якість гною мають умови зберігання. Найбільш поширені способи зберігання — гарячий, холодний, гарячепресований.

При гарячому способові гній не трамбується. Внаслідок доброго доступу повітря інтенсивно розкладається органічна речовина, що супроводжуєтся підвищенням температури і втратою великої кількості азоту у вигляді аміаку.

Холодний, або щільний спосіб зберігання полягає в тому, що гній зберігається в ущільненому стані, накритий і усіх боків землею, без доступу повітря. Завдяки цьому розклад гною сповільнюється, втрати азоту зводяться до мінімуму.При гарячепресованому способі зберігання ущільнюють не свіжий гній, а через три — шість днів, коли він розігріється до температури 50—60°. При цьому способі напівперепрілий гній одержують через півтора-два місяці. Втрати ж азоту помітно вищі, ніж при холодному способі. Зважаючи на це, гарячепресований спосіб доцільно застосовувати лише при необхідності обеззараження гною від яєць гельмінтів, а також з метою одержання перегною за короткий період.

Перепрілий гній або перегній містить у два рази більше азоту і в два — чотири рази більше фосфору і калію, ніж свіжий. Для одержання однієї частини перегною витрачається три-чотири частин гною. Однак за дією на грунт і рослини одна частина перегною не може замінити чотирьох частин гною. В середньому перегній містить 0,7—2 % загального азоту, 0,6—1,2 фосфору і 0,6—2,4 % калію.

Високий ефект одержують від добавки до гною під час його укладання на зберігання фосфорного борошна (2 % від маси гною) або суперфосфату (1 %), а також хлористого калію (0,2—0,5 %).

Гній залишати розкиданим по поверхні грунту або в малих купах не можна, бо це призводить до значних втрат азоту і як наслідок, до зниження ефективності добрива. Відразу після розкидання необхідно заробити його в грунт.

Оптимальним строком внесення гною є осінь. Навесні можна вносити лише добре перепрілий гній під різні овочеві культури з тривалим періодом вегетації: під пізню савойську або червоноголову капусту, селеру, цибулю-порей. А якщо гній ще й з великим вмістом соломи, то це негативно позначається на рості рослин, оскільки він обезвожує грунт. Крім цього, бактерії, що розкладають солому, споживають азот і інші речовини, внаслідок чого їх кількість в грунті зменшується.

Гній вносять в грунт один раз в 3—4 роки. При більш частому внесенні невеликої кількості гною він краще діє на рослини.

При вирощуванні капусти, огірків, селери і зелених культур рекомендується вносити гній кожні 2—3 роки по 30—40 кг на 10 кв. м. Моркву і буряки не слід вирощувати безпосередньо після внесення гною, бо він негативно впливає на їх якість. Корнеплоди моркви в цьому випадку галузяться, а буряки виростають надмірно великими, малосмачними, слабо забарвленими.При вирощуванні огірків, спаржі, ревеню гній вносять під рядки рослин. Такий же спосіб внесення гною застосовують при садінні дерев, ягідних і декоративних кущів.

Розведений у воді (4 відра води на 1 відро гною) і перебродивший коров’як можна використовувати для підживлення овочевих культур, ще розбавивши його водою у співвідношенні 1:10 при поливі рослин на початку вегетації і 1:5 — в кінці вегетації.

Гноївка — цінне швидкодіюче добриво. Містить близько 0,22 % азоту, 0,01 фосфору і 0,46 % калію в легкодоступній формі. У зв’язку з тим, що вміст фосфору низький, до 10 л гноївки додають 50 г суперфосфату.

Якщо гноївку вносять перед садінням чи сівбою овочевих культур, її не розбавляють водою. Вилиту на поверхню грунту гноївку треба негайно заробити в грунт, щоб не допустити втрат азоту.

При використанні гноївки для підживлення рослин її, як і коров’ячий гній, треба розбавляти водою (1:5) для поливу дорослих рослин і (1:10) для поливу молодих. Підживлення проводять в травні і червні з розрахунку 5 л розчину на 10 кв. м. Полив слід проводити обережно, безпосередньо на землю, не допускаючи внесення добрива на листя і стебла, щоб їх не пошкодити. Вилиту на землю гноївку треба перемішати з грунтом граблями, щоб зберегти азот у вигляді аміаку.

Дерева і кущові ягідники можна з весни до осені підживлювати гноївкою, розбавленою водою у співвідношенні 1:1. Гноївку заливають у борозенки глибиною 10—15 см, викопані навколо дерев і кущів на певній відстані від стовбура, потім борозенки засипають землею.

Курячий послід — одне з найбільш концентрованих органічних добрив. У ньому міститься в середньому 0,7-1,9 % азоту, 1,5—2 фосфору і 0,8—1,0 % калію. Менше поживних речовин в посліді водоплаваючої птиці — гусей та качок.

Курячий послід можна використовувати як основне добриво, так і для підживлення. Після перемішування :» торфяною кришкою послід в сухому стані використовується для удобрення. Вносять його весною, перед сівбою або садінням рослин в кількості 0,3 кг на 10 кв. м.

Для підживлення слід брати 200—300 г посліду на 1 кв. м удобрюваної площі і вносити у розведеному стані з розрахунку— 1 частина посліду на 8—10 частин води.Цінним добривом для підживлення рослин є переброджений курячий послід. Розчин готують так: 1 —1,5 кг посліду заливають 10 л води і залишають на кілька тижнів для бродіння. Перед підживленням рослин розчин треба в 10—20 разів розбавити водою.

Компост — цінне органічне добриво, виготовлення якого доступне кожному садівнику-аматору. Його виготовляють з рослинних решток, соломи, листя, бур’янів, дернини, кухонних відходів, гною, торфу, фекалію, гноївки, деревної і торфяної золи, мулу з канав і ставків, вуличного сміття. Міське сміття також переробляють в компост після відокремлення скла і металевих відходів у спеціальних цехах.

Цінність компосту як добрива залежить не лише від матеріалу, але й від способу його приготування. Під компостну купу на садовій ділянці слід відвести сухе затінене місце шириною 1 —1,5 м і довільної довжини. Після зняття верхнього шару грунту (близько 20 см) площадку утрамбовують, після чого укладають шар торфу товщиною 20 см. Цей шар буде затримувати поживні речовини, що вимиватимуться з компосту. На підготовлену основу шарами товщиною 20 см укладають компостовані матеріали, присипають їх землею. Коли компостна купа досягне висоти 1 —1,5 м, її прикривають шаром землі товщиною 10 сМ. Зверху вздовж купи роблять борозенку, в яку. періодично заливають воду, щоб забезпечити відповідну вологість, необхідну для рівномірного розкладу компостованих матеріалів. Компост необхідно кілька разів на рік перелопатити, але не частіше одного разу в два місяці. Після передзимового перелопачування висоту компостної купи слід збільшити до 1,5—1,8 м, щоб не допустити до промерзання, обкласти огудиною, бадиллям, листям. Через рік компост придатний для використання. В зрілому компості немае нерозкладених частин, він повинен являти однорідну чорну масу.

Компост вносять в грунт восени або навесні в кількості 20—40 кг на 10 кв. м. Після розкидання по площі, його перемішують з грунтом граблями або садовим розпушувачем. Компост як добриво діє швидше, ніж гній.

Торф і торфяні компости. Торф складається з відмерлих і частково розкладених рослин. Залежно від умов утворення і характеру рослинності він буває верховий, низинний і перехідний.

Верховий торф мало розкладений. Він містить багато органічної речовини, але мало поживних речовин. Торф відрізняється високою кислотністю і здатністю утримувати велику кількість води. Низинний або лучний торф характеризується малою і середньою кислотністю, а також дещо більшим вмістом поживних речовин порівняно з верховим. Він темно-коричневого кольору, сильно подрібнений, має високу ступінь розкладу органічної речовини.

Перехідний торф за умовами утворення і властивостями займає проміжне місце між низинним і верховим.

У чистому вигляді торф як добриво малоефективний, особливо верховий. Для безпосереднього удобрення придатний лише низинний торф. Його вносять восени в кількості 50—100 кг на 10 кв. м. Торф розкладається у грунті повільно, його дія триває 3—5 років.

Верховий торф використовується лише після компостування з мінеральними добривами, гноївкою, фекаліями, гноєм тощо. Компостування прискорює розклад торфу, при цьому проходить його збагачення поживними речовинами.

Компостують верховий торф з мінеральними добривами так: 50 кг торфу змішують з 2 кг сечовини, 7 кг 30%-го фосфоритного борошна, 2 кг 40%-ї калійної солі, додають 250—300 л води. Торф спочатку ретельно перемішують з мінеральними добривами, а потім з водою. Коли добре просякне водою, укладають в затіненому місці в купу шнриною 1 м і висотою 0,6 м, накривають шаром землі товщиною 5 см. Компост буде готовий для використання через 6—8 тижнів.

Можна одержати компост, поєднуючи торф з гноївкою. При цьому на 100 кг верхового торфу дають 150—200 л гноївки, а на 100 кг низинного — 50—100 л гноївки. Оскільки гноївка містить мало фосфору, бажано внести на 100 л її 5 кг 18%-го суперфосфату. Через 6—8 тижнів компост можна вносити в грунт.

Фекалії найкраще використовувати з торфом для приготування компостів, тоді вони втрачають неприємний запах і набувають дещо твердої консистенції, що полегшує »несення їх в грунт.

Для виготовлення компосту беруть 100 кг торфу, краще перхового, і змішують його з 300 кг фекаліїв. Такий компост придатний для використання через рік. Його вносять восени, після збирання врожаю в кількості 20—30 кг на 10 кв. м. Дія його більш ефективна порівняно з гноєм. Під овочеві культури таке добриво вносити не рекомендується.

У присадибних і колективних садах використовується компост з торфу і гною. Торф розкладається тим швидше, чим більше в ньому гною. При компостуванні верхового торфу до нього слід додати не менше 30 % гною.

Торф, змішаний з невеликою кількістю гною, придатний для використання через 8—10 місяців. Такого компосту на 10 кв. м потрібно 30—40 кг.

Сапропелі і компости з них. Сапропель, або мул з ставків містить значну кількість органічної речовини, азоту, фосфору, калію, мікроелементів і біологічно активних речовин. Для рівномірного розкидання на площі сапропель спочатку присушують в купах до сипучого стану. Завдяки високому вмісту поживних речовин він з успіхом використовується як добриво під різні сільськогосподарські культури.

Компостування сапропелу з гноєм сприяє значному підвищенню його ефективності, посиленню біологічних процесів. При цьому складні азотомісткі органічні сполуки перетворюються в легкодоступні для рослин форми. При компостуванні гній і сапропель вносять у співвідношенні 1:1; 1:2; 1:3. Готують їх за 3—4 місяці до внесення. Сапропель і гній вкладають пошарово.

Осадки стічних вод як добриво. Значним резервом поживних речовин для рослин є осадки стічних вод, які нагромаджуються у великій кількості в очисних відстійниках цукрових, картопле- і плодопереробних заводів. Норма внесення таких добрив 1,8 куб. м на 100 кв. м на піщаних, супіщаних, дерново-підзолистих і сірих опідзолених грунтах забезпечує підвищення врожайності картоплі і кукурудзи в 1,7—2 рази.

Попіл і торфокомпост. Попіл — залишок від спалювання органічних матеріалів, є цінним калійно-фосфорним добривом, в якому містяться і мікроелементи. Рекомендується він в основному для кислих грунтів. Щоб виготовити торфокомпост на 1 ц торфу беруть 2,9—3 кг деревного або 5—10 кг торфяного попелу. При цьому нейтралізується кислотність і посилюється діяльність мікроорганізмів, які розкладають торф, що позитивно впливає на підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Сидеральні добрива. Труднощі, зв’язані з придбанням гною, спонукають садоводів використовувати для удобрення зелену масу люпину, вико-вівса, гречки, озимого жита, озимого рапсу та інших культур, яку закопують в грунт восени або весною у травні. При хорошому розвитку рослин на зелене добриво в грунт поступає більше органічних речовин, ніж при внесенні гною.

Крім збагачення грунту поживними речовинами, сидеральні культури в другій половині літа інтенсивно споживають з грунту воду і розчинені в ній сполуки азоту, чим сприяють визріванню деревини плодових порід, внаслідок чого підвищується зимостійкість останніх і поліпшується якість плодів.

Садоводи-любителі найчастіше вирощують рослини на зелене добриво під час первинного освоєння садової ділянки. Коли є можливість почати підготовчі роботи на ділянці в кінці літа, краще в другій половині серпня — у вересні висіяти сумішку жита з озимою викою (100 г жита і 60 г вики на 10 кв. м).

Перед сівбою треба внести 0,1 кг аміачної селітри, по 0,3 кг 18%-го суперфосфату і 40%-ї калійної солі. Весною спочатку косять і закопують у грунт сумішку, а потім косять жито. Через три тижні грунт ще раз перекопують і висаджують помідори, картоплю, капусту на інші культури. Якщо потреби у вирощуванні овочевих культур немає, тоді ще раз висівають сидеральні культури, які закопують у грунт восени.

Освоюючи ділянку весною, в квітні рекомендується висіяти сумішку гороху-пелюшки з викою ярою, попередньо удобривши грунт суперфосфатом і калійною сіллю — по 0,3 кг на 10 кв. м. Коли в рослин утворюються стручки, сумішку треба скосити і перекопати грунт, повторно висіяти ці або інші сидеральні культури і перекопати вже восени.

Якщо на ділянці ніколи не вирощувались бобові культури, то перед їх висівом необхідно внести в грунт спеціальний препарат нітрагін, який містить бульбочкові бактерії, що засвоюють азот з повітря і живуть в симбіозі з бобовими рослинами. На випадок відсутності препарату на ділянці слід розкидати землю з поля, де вирощувались бобові культури.

Після збирання ранніх овочів місце, що залишається невикористаним, в кінці липня засівають сумішкою вики ярої з горохом-пелюшкою (по 150 г насіння на 10 кв. м). На легких грунтах у цей час краще посіяти люпин жовтий (250 г насіння на 10 кв. м). До середини серпня як на легких, так і важких грунтах висівають сидеральні культури з коротким вегетаційним циклом (фацелія по 20 г насіння па 10 кв. м). Фацелія швидко росте, добре затінює грунт і витісняє бур’яни. Цю культуру перекопують пізно восени.

При звільненні місця на ділянці в кінці серпня її можна засіяти сумішкою жита з озимою викою або житом (200 г насіння на 10 кв. м). При вирощуванні жита в чистому посіві слід внести азотне добриво. Таку ділянку перекопують в травні наступного року.

На зелене добриво не слід використовувати культуи з родини хрестоцвітих (гірчицю, рапс), бо вони сприяють поширенню небезпечної хвороби — кіли капусти.

Морські водорослі. На морському узбережжі як замінник органічних добрив можна використовувати водорослі. Шторми викидають їх на берег у великій кількості. В складі водорослей є достатня кількість поживних речовин, особливо калію. Вони швидко розкладаються. Проте їх треба вносити в грунт ще вологими або компостувати з рослинними рештками і використовувати для удобрення частково розкладеними. В середньому норма їх внесення 5—7 кг вологих водорослей на 1 кв. м

Листяний перегній можна одержати таким способом Зібране восени листя зволожують слабким розчином сульфату амонію і вкладають у пластмасові мішки з прорізями для доступу повітря. Зав’язані мішки залишають у саду. До наступної осені в них утвориться поживний листяний перегній.

Фекалії можна використовувати для підживлення плодових дерев один раз у три роки. Для цього їх розводять водою в співвідношенні 1:1 і вливають у кільцеву канавку навколо дерева, злегка засипаючи її землею. Через тиждень рідка частина добрив увійде в грунт, після чого канавку засипають повністю. Норма витрати такого добрива — двоє відер на рослину 8—10-річного віку.

Отредактировано юля (2014-08-19 20:56:45)

0

2

ВИГОТОВЛЕННЯ РОЗЧИНУ З ТРАВИ ДЛЯ ПІДЖИВЛЕННЯ ПЛОДОВИХ І ЯГІДНИХ РОСЛИН

Розчин готують так. За 10—15 днів до підживлення 200-літрову бочку наполовину заповнюють подрібненою травою, злегка ущільнюють. Після цього заливають водою доверху, додають 10 столових ложок суперфосфату, попередньо розчиненого в гарячій воді, і накривають плівкою. Через 10—12 днів вміст у бочці починає бродити, з’являеться піна. В цей чає траву віджимають і використовують для виготовлення компосту, а розчин для підживлення. Щоб підвищити його якість, до нього додають зольний розчин, попередньо підготовлений. Для його виготовлення потрібно 10 стаканів просіяного попелу запарити 2 літрами окропу і відстояти 2—3 години.

Кожного разу перед використанням розчин перемішують палкою, а потім на літр розчину додають 10 л води. Норма поливу під одне плодове дерево віком 10—15 років З—4 відра, на кущ 1 —1,5 л.

Доцільно розчин заливати в проколи в пристовбурних смугах, зроблених металевим стержнем на глибину 50—60 см з тим, щоб розчин відразу проник до кореневої системи. Для більшої ефективності підживлення проводять у вечірню пору або в хмарну погоду. Розчин слід використати за 5—7 днів.

Перше підживлення краще робити до цвітіння, друге — в червні, після фізіологічного обпадання зав’язі, трете — в липні. Бажано на відро готового до вжитку розчину додати марганцевокислого калію (розчин довести до рожевого кольору) і половину чайної ложки борної кислоти.

Дощові (земляні) черв’яки І родючість грунту

Дощові черв’яки — великі безхребетні грунтові тварини, які живляться рослинними рештками. Пропускаючи через кишечник велику масу відмерлих рослинних залишок, вони їх руйнують, переварюють і змішують з землею, їм належить заслуга в переробці компостів, які через деякий час перетворюються в сипучий, пухкий, що складається з гранульованих екскрементів черв’яків, матеріал. Це водотривкі, водомісткі, гідрофільні структури, що утворюють у грунті найбільш цінні форми гумусу і є центрами мікробіологічної активності.

Риючись в землі, черв’яки споживають не лише перегній, але й бактерії, водорослі, гриби з їх спорами, найпростіші організми тваринного світу, нематоди.

Грунт — це живий організм, де мікроорганізми закріплюють хімічні елементи в своїх клітинах, тоді як дощові черв’яки (й інші грунтові безхребетні) сприяють виведенню цих елементів з органічної речовини рослин і мікробної біомаси. В цьому кругообігу речовин вони виступають як регулятори діяльності мікроорганізмів, як санітари і дезодоратори грунту, який при цьому збагачується азотом, калієм, збалансованими між собою за природною технологією.

При наявності великої кількості черв’яків у компості, вони переробляють його у високоефективне гумусне добриво. Таке добриво відновлює і підвищує родючість грунту краще, ніж гній, гарантуючи більш вагому надбавку врожаю.

Крім цього, черв’яки меліорують грунт, роблячи його пухким, водо- і повітропроникним. Таким чином, наявність дощових черв’яків є природним показником здоров’я і родючості грунту. Розмноженню їх шкодить обезвожений аміак, аміачна вода, вуглекислий амоній.

На світовому ринку черв’яки і технологія їх культивування є предметом експорту — імпорту. У нашій країні принципи такої технології розроблені доктором медичних наук, професором І. Ігоніним у Володимирському педагогічному інституті ім. П. І. Лебедева-Полянського. Суть її полягає в тому, що черв’яки вирощують на субстратах, в основі яких є гній великої рогатої худоби, кінський і свинячий гній, курячий послід, сапропель.

Селекційним методом удалось одержати три штами компостних черв’яків, які за своїми характеристиками відповідають надзвичайно плодючому червоному каліфорнійському черв’якові. За продуктивністю вони в„100 і більше разів переважають своїх диких співродичів.

В оптимальних умовах виявлені штами черв’яків розвиваються циклічно (температура субстрату 22 (±5)°, вологість 75 (±10) %, pH середовища 7,0 (±0,5). За таких умов їх кількість за 160 (±20) діб збільшиться в тисячу разів.

Компост для черв’яків є не лише середовищем для проживання, а й поживою. Тут вони відкладають кокони (яйця), з яких після інкубування протягом 18—25 днів з’являється молодь. Через 8—12 тижнів молоді черв’яки стають статевозрілими і самі починають відкладати кокони.

У природніх умовах це відбувається по-іншому. Там після зимових сплячок і шлюбного періоду черв’яки відкладають кокони по одному через 5—7 днів протягом 1.2 тижнів. Молодь досягає статевої зрілості лише до осені, коли залягає в зимову сплячку. Багато молодих черв’яків гинуть зимою.

Черв’яки штамів переробляють компост на два види екологічно чистої продукції: в біомасу живих черв’яків н кількості 8(±2) кг з кожної тонни підстилочного гною за цикл розмноження на площі І кв. м при посівній дозі

0,5 кг/кв. м; гранульоване гумусне органічне добриво — 400 кг з кожної тонни підстилочного гною. Собівартість гумусного добрива становить 28(±10) крб. Опис технології культивування черв’яків і виробництва біогумусу можна одержати за адресою: Івано-Франківськ, вул. Гаркуші, 2 «Біоконверсія».

ХІМІЧНА МЕЛІОРАЦІЯ ГРУНТУ

Плодові, ягідні й овочеві культури добре ростуть і плодоносять на слабокислих грунтах. Дуже кислі, а також лужні грунти, внаслідок несприятливих фізико-хімічних, фізичних і біологічних властивостей без попереднього поліпшення, малопридатні для вирощування сільськогосподарських культур. З метою докорінного їх поліпшення, поряд з агротехнічними, застосовують заходи хімічної меліорації: дуже кислі вапнують, а лужні гіпсують.

Вапнування грунту засновано на нейтралізації вапном його кислотності, зв’язуванні шкідливих для рослин рухомих форм алюмінію і збільшення вмісту кальцію як елемента живлення, на який позитивно реагують більшість плодових і овочевих культур.

Вапнування сприятливо позначається на життєдіяльності мікроорганізмів, які в свою чергу прискорюють розклад органічних речовин в грунті, збагачуючи його поживними речовинами, які легко засвоюються рослинами.

Для встановлення кількості вапна, необхідного для усунення шкідливої кислотності, треба перш за все визначити ступінь цієї потреби. Про нестачу в грунті кальцію, як одного з елементів вапна, можна судити з морфологічної ознаки — наявності підзолистого горизонту, з характерних для кислих грунтів видів росли»— щавлю горобиного, хвоща польового та ін.

Проте цих ознак недостатньо для обгрунтованих висновків про ступінь кислотності. Кислотність грунту прийнято позначати знаком РН 3 числом від 4,0 до 7,0. Більш точні результати дає аналіз, що проводиться в агрохімічній лабораторії, де встановлюється кислотність (рН сольової витяжки).

Чим менший показник рН, тим кисліший грунт, тим більшої норми вапна він потребує. При рН; реакція грунтового розчину нейтральна, а більше 7 — вже не кисла, а лужна.

Грунти за потребою у вапні можна об'єднати в такі групи:

перша група — дуже кислі грунти, рН становить 4,5 і менше. їх необхідно вапнувати в першу чергу. Завдяки цьому заходу врожайність культур зростає в 1,5—2 рази і більше:

друга — кислі грунти, рН дорівнює 5,5—4,6. Вапнування їх сприяє підвищенню врожайності овочевих культур. Плодові і ягідні культури при рН5 і менше добре ростуть і плодоносять:

третя група грунтів -(рН 6,5—5,6) не вапнується.

Необхідність вапнування зростає при збільшенні внесення кислих мінеральних добрив. Подаємо норми вапна для внесення на різних за механічним складом грунтах (табл. 1).
Таблиця І
http://sd.uploads.ru/t/27APp.png

У грунт вносять не чистий карбонат кальцію (СаСоз), а різні матеріали, що містять карбонати кальцію і магнію. Тому, щоб визначити норму внесення вапнякового матеріалу, необхідно робити відповідні поправки.

На 100 кв. м необхідно внести 45 кг чистого карбонату кальцію. Наявний вапняковий матеріал містить 70 % карбонату кальцію, 10 глини і 10 % домішок.

Фізична норма для вапнування становить

Н =45* 100* 100* 10/ 70* 90* 90=80 КГ
Вапнякові матеріали бувають різні. Найбільше поширеним є молотий вапняк (вапнякове борошно) В ньому міститься 75—100 % карбонату кальцію, до 25 % домішок.

Доломітова мука — дуже ефективне добриво. Діє поступово, краще весною на бідних магнієм піщаних і супіщаних грунтах. Містить 85—90 % карбонату кальцію, 15—10 % домішок.

Молота крейда. Можна використовувати для вапнування різних за кислотністю грунтів. Містить 90—100 % карбонату кальцію, до 10 % домішок.

Мергель — цінне вапнякове добриво. Доцільно використовувати на легких грунтах. Містить 25—75 % карбонату кальцію і 75—25 % домішок.

Гашене вапно. Випалюють його з твердих вапнякових порід, потім гасять. Швидко діє, містить кальцій і магній. Особливо ефективне на важкосуглинистих і глинистих грунтах. Вносять його не пізніше, ніж за два тижні до садіння плодових дерев. Загальний вміст карбонатів в перерахунку на карбонат кальцію становить 135 %, домішки відсутні або їх мало.

Дефекат (відходи цукрового виробництва) використовують одночасно як меліорант і добриво. В сирому вигляді вологість досягає 40 %. Містить карбонатів в перерахунку на карбонат кальцію до 80 % (на суху речовину), азоту — до 0,5 фосфору — 0,5—0,7 і калію — 0,5—1,0 %.

Флотаційні хвости, або вапнякові відходи сірчаного виробництва, за ефективністю не поступаються молотому вапняку. В природному стані їх вологість становить 16 %. Загальний вміст карбонату кальцію до 80 % (на суху речовину). Крім цього, в вапнякових відходах міститься до 12 % сірки, домішки кремнезему, оксиди магнію, фосфору, марганцю, алюмінію.

Доломітові відходи — найбільш ефективне вапнякове добриво на грунтах легкого механічного складу. За нейтралізуючою здатністю і швидкістю дії переважає молотий вапняк. Вологість у природному стані до 15 %. Вміст карбонатів в перерахунку на карбонат кальцію 100 % (на суху речовину).

Доменні шлаки — (відходи при виплавці чавуну і сталі з руд) вносять у грунт в дрібно розмеленому стані. Містять до 85 % карбонатів в перерахунку на карбонат кальцію.

Вапнякові туфи — дуже цінне вапнякове добриво. Діє швидше, ніж молотий вапняк. Вологість грунту в природному стані до 50 %. Загальний вміст карбонату кальцію становить 75—96 %., домішок — 4—25 %..

За нейтралізуючою здатністю різні форми вапнякових матеріалів можна розмістити в такий ряд: гашене вапно, негашене вапно, мергель, молота крейда, вапнякові туфи, молотий вапняк, доломітова мука, доменні шлаки, торфяна зола.

На присадибних ділянках і в колективних садах використовують ті карбонатні добрива, які є поблизу і їх можна придбати в достатній кількості.

Строки і способи вапнування. У колективних садах і на присадибних ділянках вапнування грунту проводять перед закладанням плодових і ягідних насаджень, під час загального окультурення ділянки. У цей час вносять і огранічні добрива.

Вапнування на освоєних ділянках треба проводити восени після збирання врожаю.

На дуже кислих грунтах в західних районах України та в зоні Полісся досить ефективним є вапнування з одночасним внесенням органічних добрив, на середньо- і слабо-кислих грунтах при внесенні гною 3—4 ц на 100 кв. м норму вапна зменшують у два рази. Якщо використовують торфоперегнійний компост, тоді вміст вапна не зменшують.

Одночасне внесення вапна і органічних добрив сприяє швидкій мінералізації органічної речовини. Це має велике значення для важких за механічним складом грунтів. Гній, розкладаючись, збагачує верхній шар грунту вуглекислотою, прискорює розчинення вапнякових матеріалів.

На присадибних ділянках, а також на окультурених грунтах і в колективних садах доцільно вносити органічні добрива і вапно в різні роки. При цьому їх сумісна дія буде більш ефективною.

При внесенні вапна і органічних добрив спочатку розсіюють вапнякові матеріали, а потім розкидають органічні добрива. Перед внесенням можна змішувати вапнякові матеріали з органічними добривами, або ж вапнякові матеріали вносити при компостуванні з органічними добривами.

Використовувати можна лише тверді (молоті) форми вапнякових добрив. Внесені добрива слід заробити в грунт у той же день.

Калійні мінеральні добрива разом з вапняковими матеріалами можна застосовувати без обмеження, а фосфоритне борошно, фосфат шлаку і вапно більш ефективні при роздільному внесенні.

Гіпсування грунту. На Україні є досить значні площі солонцюватих грунтів. Зустрічаються вони і на присадибних ділянках, і в колективних садах. Це низькородючі грунти. Щоб їх окультурити, вносять гіпс або фосфогіпс Гіпс містить понад 70 % сульфату кальцію. Фосфогіпс — це відходи хімічної промисловості. Він містить 70—75 % гіпсу, 2—3 фосфорних сполук, 5—6 глини, 15 води, по З % заліза і алюмінію.

На солонцюватих грунтах (лучних, лучно-чорноземних, чорноземах глибоких) вносять по 20—30 кг гіпсу на 100 кв. м, на солонцях норму його збільшують до 50—60 кг. Ефективність гіпсування підвищується, якщо гіпс застосовувати разом з органічними добривами з розрахунку 2 ц добрив на 100 кв. м на солонцях в Степовій зоні і 3 ц — в Лісостепу. А також бажано застосовувати кислі форми мінеральних добрив.

Позитивно впливає на поліпшення водно-фізичних і хімічних властивостей солонцюватих грунтів буркун, який нарощує високі врожаї зеленої маси і залишає після себе велику кількість коренів.

З агротехнічних заходів велика роль належить обробітку грунту Особливо ефективний глибокий (до 30 см) обробіток содово-солончакових лучно-чорноземних грунтів, солонцюватих чорноземів в Лісостепу і каштанових солонцюватих в зоні Степу.

Глибока оранка з оборотом скиби і глибоке перекопування грунту без гіпсування на содових солонцях лісостепової зони і солончакуватих солонцях сухого степу шкідливі. В той же час на залишкових солонцях сухого степу глибокий обробіток грунту при гіпсуванні ефективний.

На солонцюватих грунтах після дощів утворюється тверда кірка, дуже шкідлива для рослин. Тому такі грунти слід часто розпушувати

0

3

РОЛЬ ЕЛЕМЕНТІВ МІНЕРАЛЬНОГО ЖИВЛЕННЯ В ЖИТТІ РОСЛИН

Основними елементами мінерального живлення е азот, фосфор, калій, кальцій, магній, залізо. Вони необхідні рослинам у великій кількості, тому їх називають макроелементами. Елементи, що засвоюються в невеликій кількості, називаються мікроелементами. Це — бор, марганець, мідь, молібден, цинк.

Як нестача, так і надмір елементів живлення негативно позначаються і на кількості, і на якості врожаю. За зовнішніми ознаками рослин можна визначити, якого елемента їм не вистачає або навпаки. Це допоможе садівникам і овочівникам визначити ефективну систему удобрення сільськогосподарських культур на присадибній ділянці або в колективному саду.

Азот відіграє важливу роль в процесах росту і розвитку рослин. Він входить до складу амінокислот, що служать ніби цеглинками, з яких побудовані молекули білка, хлорофілу, окремих фосфатидів, глюкозидів, алкалоїдів, вітамінів. Азот краще порівняно з іншими елементами живлення сприяє посиленню росту і підвищенню врожайності всіх культур. При недостачі його в грунті зменшується кількість хлорофілу в зелених частинах рослин, внаслідок чого знижується інтенсивність утворення органічних сполук. Листя набуває жовтуватого відтінку в одних рослинах і червонуватого в інших.

Характерною ознакою азотного голодування є зменшення розміру листків, поява коротких і тонких стебел, дрібних суцвіть, слабке галуження, значне зниження врожаю, раннє опадання листя. Симптоми нестачі азоту у переважної більшості рослин проявляються в першу чергу на нижньому листку.

У картоплі нестача даного елемента проявляється в змінах зовнішнього вигляду як усієї рослини, так і окремих її частин. Послаблюється ріст стебел і листків, бокові пагони не утворюються або бувають дрібними Листки нижнього ярусу спочатку блідо-зелені, потім поступово жовтіють і засихають. Краї молодих листків засихають і закручуються доверху. Стебла тонкі, прямостоячі. Нестача азоту призводить до інтенсивного вбирання хлору, токсичність якого часто є супутною ознакою.

При азотному голодуванні у білоголової і цвітної капусти листки нижнього ярусу набувають жовтувато-зеленого забарвлення, яке з часом переходить в рожеве, оранжеве, пурпурове. Спостерігається раннє усихання листя. Головки утворюються дрібні. Враховуючи, що в капусти ознаки азотної нестачі подібні до фосфорної, иричини її встановлюють, визначаючи вміст азоту в черешках листків.

У помідорів при нестачі азоту листя стає дрібним, зелено-жовтим, жилки також набувають зелено-жовтого відтінку. Плоди утворюються дрібні, дерев’янисті, блідо-іелені.

Нестача азотних добрив у цибулі ріпчастої проявляється в затримці росту, листя утворюється коротке блідо-зелене, з верхівки червоніє.

В огірків при азотному голодуванні сповільнюється ріст нових листків. Нижнє листя втрачає зелене забарвлення, яке поступово змінюється від блідо-зеленого до зеленувато- і яскраво-жовтого. Плоди дрібні, неякісні. Проте освітлення забарвлення листків може проходити і в холодну погоду, а також внаслідок пошкодження листя кліщем.

При нестачі азоту в яблуні, груші, вишні, сливі молоде листя дрібне, блідо-зелене, а старіше — оранжеве, червоне або пурпурове, рано опадає. Зміна забарвлення починається у старих листків і поширюється в напрямку до нсрхівок пагонів. Ріст пагонів слабшає, верхівкові бруньки починають формуватися рано, а квіткових бруньок закладається мало. В яблуні, крім цього, черешки листків ростуть під гострим кутом до пагонів. Останні виростають короткі і товсті, забарвлення їх змінюється від коричневого до червоного. Плоди дрібні, тверді, грубі, нетипо-иого забарвлення і смаку, але відзначаються доброю лежкістю.

У чорної смородини при азотному голодуванні утворюються короткі і тонкі пагони. Листя дрібне, блідо-зелене. Рослина слабо цвіте й утворює мало ягід.

Нестача азоту у суниці проявляється в тому, що забарвлення молодого листя змінюється від світло-зеленого до жовтого, а ріст його припиняється. На старому листі  початку з’являються червонуваті зубчики. В міру старіння листків вони стають жовтими.Проте надмірна кількість азоту також не бажана, особливо в другій половині літа. Це призводить до затягування росту, не визрівають пагони дерев і ягідних кущів, що може стати причиною пошкодження їх низькими температурами зимою. Також погіршуються якість і забарвлення плодів, знижуються їх лежкість і вміст цукрів. У овочевих культур, картоплі нарощування плодів і бульб проходить незадовільно, в них нагромаджуються шкідливі для людей нітрати, внаслідок чого продукція може втратити споживчу цінність.

Фосфор належить до основних елементів живлення рослин. Він є складовою частиною нуклеопротеїдів і нуклеїнових кислот. Нормальне забезпечення рослин фосфором сприяє закладанню квіткових бруньок, посиленню росту коренів, підвищенню активності мікроорганізмів у грунті. Цей елемент посилює здатність рослинних клітин утримувати воду, що є важливим засобом підвищення стійкості рослин до посухи і низьких температур.

Процеси фотосинтезу і дихання, пов’язані з утворенням органічних речовин, проходять при допомозі фосфорної кислоти. Остання бере участь в біосинтезу сахарози, стимулює ферментативні процеси перетворення вуглеводів.

В овочах, плодах і коренеплодах фосфор сприяє збільшенню вмісту цукрів, а в бульбах картоплі —* крохмаля. Особливо ж даний елемент необхідний культурам, які дають урожай у вигляді плодів (зерняткові і кісточкові плодові культури, огірки, дині, кавуни, помідори та ін.). Оптимальне фосфорне живлення сприяє поліпшенню розвитку кореневої системи: вона сильніше галузиться і глибше проникає в грунт, внаслідок чого рослини краще забезпечуються поживними речовинами і водою.

Фосфор відіграє велику роль у зниженні шкідливого впливу рухомих форм алюмінію на кислих дер ново-підзолистих грунтах. Завдяки цьому поліпшується вуглеводний, азотний і фосфорний обмін у рослинах.

Найбільше фосфору в плодах. Тому нестача його негаі тивно відбивається на утворенні квіток і плодів, знижує1 врожай і погіршує якість продукції.

Крім того, фосфорне голодування сильно стримує ріст і розвиток рослин. Цвітіння і достигання плодів запізнюються, а кількість квіткових бруньок і плодів зменшуються. Листя набуває червоно-фіолетового забарвлення або лілового відтінку.Розглянемо ознаки нестачі фосфору на окремих-культурах .

При фосфорному голодуванні в картоплі листя стає темно-зеленим, ріст надземної частини сильно ослаблюється. Під час бульбоутворення на кінчиках нижніх листків з'являється вузька смужка темно-коричневого забарвлення. Тканина, яка відмерла, загортається доверху у вигляді вузенької трубочки. На таких рослинах тканина листка, уражена фітофторою, має темне, майже чорне забарвлення. На бульбах з’являються іржаво-бурі плями.

У білоголової капусти при нестачі фосфору ріст ослаблений, листя тьмяне, темно-зеленого забарвлення з сильним пурпуровим відтінком. Якщо нестача незначна, фіолетового забарвлення набуває лише листя, що закриває головки. Останні зав’язуються пізніше. Слід пам’ятати, що в капусти ознаки фосфорного голодування подібні до ознак азотного. Тому рекомендується перевіряти діагноз за допомогою хімічного аналізу листя в спеціальних лабораторіях.

При сильній нестачі фосфору у помідорів стебла стають тонкі, слабкі, волокнисті і жорсткі. Сім’ядолі сходів спрямовані під гострим кутом угору. Нижній бік листків набуває червонувато-фіолетового забарвлення спочатку плямами, а пізніше — по всій рослині. Цвітіння запізнюється, утворюються дрібні плоди. Ознаки помірної нестачі можуть виявитися в період плодоношення. В цьому випадку фіолетовий відтінок з’являється на жилках нижньої поверхні листків. Дольки останніх злегка загнуті вгору. Плоди погано достигають. При фосфорному голодуванні верхівки найстаріших листків в’януть, чорніють і відмирають.

У яблуні при тривалій нестачі фосфору формуються короткі і тонкі пагони, листя на них розміщується рідко, ноно дрібне, тьмяно-зеленого забарвлення з пурпуровим і бронзовим відтінками, опадає передчасно. Плодів утворюється мало, вони дрібні.

Від фосфорного голодування у порічок утворюються короткі і тонкі пагони, галуження слабке, листя дрібне, тьмяне, зеленого забарвлення, покрите маленькими плямами, опадає передчасно. Ягоди достигають погано, вони дуже кислі.

При нестачі фосфору у малини пагони ростуть погано, листя набуває пурпурового відтінку; у суниці листя дрібне, темно-зелене з голубуватим відтінком. Черешки і крупні жилки листків набувають червонуватого, а краї їх пластинок червоно-лілового забарвлення.Фосфорні добрива в садах не завжди ефективні: фосфор малорухомий в грунті і тривалий час залишається в місцях внесення, легко переходить у важко доступні форми.

Калій — один з важливих елементів у житті рослин Він активізує ферменти, сприяє пересуванню вуглеводів, поліпшує життєздатність рослинного організму, надходження води в клітини, підвищує осмотичний тиск, тургор, зменшує транспірацію. Достатнє забезпечення рослин калієм забезпечує стійкість до короткочасних посух.

Зменшення кількості калію в клітинах рослин і збільшення в них кількості кальцію обумовлює старіння тканин.

Калій також стимулює фотосинтез, посилює утворення цукрів у листках і їх пересування в інші органи рослин. Під впливом калію до них надходить більше азоту і збагачується вміст білків. При нестачі калію затримується їх синтез і нагромаджується небілковий азот. Калійне голодування затримує ріст рослин, посилює розклад білка, знижує стійкість до грибкових завхорювань.

На початковій стадії калійного голодування листя набуває темно-зеленого забарвлення з голубуватим відтінком. Старіші листки жовтіють, у них відмирають тканини, спочатку на верхівці листка. Характерною ознакою нестачі калію є крайовий опік, це результат недостатньо інтенсивної переробки азоту в амінокислоти. Аміачний азот нагромаджується в клітинах рослин і токсично-впливає на їх організм. Відмирання тканин пояснюється їх обезвожу-ванням. При сильній нестачі калію має місце в’ялість і звисання листя. Цвітіння і плодоношення порушуються, а плоди достигають нерівномірно.

У кожної рослини ознаки калійового голодування різні.

Нестача калію у картоплі найбільше проявляється в період бульбоутворення, коли потреба в ньому досить висока Якщо в грунті в цей час немає достатньої кількості доступного рослинам калію, то відбувається сильний відтік його з надземної частини в бульби, що й призводить до змін зовнішнього вигляду рослин, які стають приземкуватими з розлогим кущем і вкороченими міжвузлями у верхній частині стебла.

Листя стає темно-зеленим, куполоподібним, зморшкуватим. Між жилками і особливо ближче до країв з’являються дрібні коричневі плями, які надають листкам бронзового відтінку.У білоголової і цвітної капусти на торфових грунтах при калійному голодуванні сильно виявлені хвилястість і зморшкуватість листя Краї нижніх листків, починаючи і верхівки, світлішають, згодом жовтіють і після відмирай-ня тканин стають коричневими чи бурими. При сильній нестачі калію утворюються дрібні і нещільні головки

Якщо листя помідорів зморшкувате, це теж означає, то в грунті не вистачає калію В цей час молоді листки іігнуті і вкриті дрібними плямами, які надають їм бронзового відтінку. Плями по краях листків можуть утворювати суцільну обвідку. Самі краї буріють. Стебла стають тонкими, дерев’янистими. Плоди достигають нерівномірно.

При калійному голодуванні у моркви спостерігається кучерявість молодого листя і крайовий опік на старих листках, а в столових буряків в’януть коренеплоди.

Ознакою калійного голодування огірків є темно-зелене іабарвлення листя. По краях листків помітне пожовтіння у вигляді обвідки. Краї листка стають бронзовими і відмирають, а бронзовість поширюється між жилками до середи ни листка Верхівка плодів набуває грушоподібної форми

Верхівки старішого листя ріпчастої цибулі стають сірувато-жовтими. Зміна забарвлення прогресує вниз, і листя в’яне

У плодових рослин на листках, розміщених на нижніх частинах пагонів приросту поточного року, розвивається кряпчатість, а також опік країв. Листя стає зморшкуватим, пагони тоншають.

Листя яблуні може бути частково хлоротичне по краях листкових пластинок, де утворюється обвідка з відмерлої гканини сірого, коричневого або бурого забарвлення, залежно від сорту або умов зовнішнього середовища. Плоди дрібні, погано забарвлені.

У деяких сортів вишні листя набуває голубувато-зеленого забарвлення, закручується вгору, вздовж головної жилки.

При нестачі калію у чорної смородини міжвузля корот кі, пагони втрачають пружність Листя спочатку набуває червонувато-пурпурового відтінку, потім по краях з’яв лнється обвідка з відмерлих тканин коричневого або сіро-коричневого кольору. Відмирання тканин частково поширюється і між жилками. Ягоди достигають нерівномірно.

Ознаки калійного голодування у малини такі ж, як і у смородини з тією різницею, що спочатку листя малини тьмяне, зелене з пурпуровим відтінком і з обвідкою корич невого забарвлення.

Симптомами нестачі калію у суниці є поява голубувато-зеленого кольору вздовж середньої жилки листка і почерк воніння черешків, які при тривалому голодуванні відмирають.

Кальцій відіграє важливу роль в обміні речовин і врівноваженні співвідношення інших елементів. У сполуці з пектиновими речовинами він входить до складу мембран і склеює між собою стінки окремих клітин. Протопектин забезпечує міцність тканин і структуру клітин. Особливо потрібний кальцій для росту коренів, пагонів і плодів. Фізіологічна роль його катіона полягає в тому, що він нейтралізує щавлеву кислоту, яка утворюється в рослинах, і послаблює токсичну дію іонів водню, алюмінію і марганцю

Нестача кальцію передусім негативно позначається на розвитку кореневої системи. На коренях мало утворюється кореневих волосків, за допомогою яких з грунту в рослину надходить основна маса води і розчинених в ній поживних речовин. Зовнішні клітини коренів руйнуються.

Кальцій позитивно впливає і на ріст надземної частини рослини. При його нестачі спостерігається хлоротичність листя, відмирання верхівкової бруньки, ріст рослин припиняється. Певну роль відіграє цей елемент в процесі фотосинтезу. Він сприяє пересуванню вуглеводів і неретворен-ню азотистих речовин, прискорює витрату запасних білків насіння при проростанні. Кальцій справляє вплив на в’язкість і проникність протоплазми, від чого залежить нормальний хід біохімічних процесів у рослинах.

Наявність в грунтовому розчині нітратного азоту посилює, а амонійного послаблює надходження кальцію в тканини рослин. Внесення вапна на кислих супіщаних і піщаних грунтах і гіпсу на солонцях поліпшує живлення рослин кальцієм, а також фізико-хімічні властивості грунту внаслідок нейтралізації надмірної кислотності або лужності грунтового розчину. Нестача кальцію негативно позначається, насамперед, на молодих органах рослин: пошкоджуються кінчики коренів, деформуються і відмирають точки росту пагонів. У старшому віці або опадають бутону, квітки і зав’язь, або на плодах виникають некрози (вершкова гниль у помідорів, гірка ямчастість у яблуні). Перші ознаки кальцієвого голодування виявляються в побілінні верхівкової бруньки і молодих листків, кінчики яких загинаються донизу, а краї закручуються вгору.

Нестача кальцію в різних рослинах проявляється по-різному.

У картоплі верхнє листя розпускається погано, інколи відмирає точка росту стебла. На краях листків з’являється світла смуга, з часом вона темніє, краї закручуються вгору. В бульбах з’являються ділянки відмерлих тканин;

Спостерігається хлоротична плямистість (мармуровість) у молодих рослин капусти, у старих краї листків скручуються і на них з’являються опіки, відмирає точка росту.

При кальцієвому голодуванні у помідорів відмирають кінцеві дольки листків, опадають квітки. На верхівці сформованих плодів помітні темні плями, а з ростом плодів вони збільшуються.

У плодових дерев на листках, розміщених на верхівках пагонів, по краях або вздовж середньої жилки з’являються плями відмерлої тканини. У яблуні верхівкові бруньки відмирають, краї молодих листків закручуються вгору, мають порваний вигляд і відмирають. Разом з сильним пошкодженням листків, руйнуються кінчики коренів. У м’якуші яблук розвиваються коричневі плями, погіршується їх смак, знижується товарна цінність.

Для рослин шкідлива як нестача, так і надмірна кількість кальцію. При надмірній кількості його солей в карбонатних грунтах дерева хворіють на хлороз.

Магній входить до складу хлорофілу, пектинових речовин тощо. Хлорофіл містить 15—30 % магнію, засвоюваного рослинами. Нестача цього елемента стримує синтез ізотовмісних сполук, особливо хлорофілу, внаслідок чого рослини хворіють на хлороз.

Магній відіграє важливу фізіологічну роль в процесі фотосинтезу. Магнієвий голод знижує вміст вітаміну С і інвертного цукру.

Рослини картоплі при нестачі магнію стають приземкуватими, утворюють короткі міжвузля. Листя темно-зелене, куполоподібне. Між жилками з’являються дрібні коричневі плями, які надають листкам бронзового відтінку. При цьому самі жилки залишаються зеленими. Ознаки магнієвого голодування проявляються спочатку на нижніх листках, ¡і пізніше поширюються на верхні. Вони набувають жовтуватого і кремового відтінків. Виявляються симптоми мармуровості листків. Тканина, що прилягає до жилок, залишається зеленою. На кислих грунтах між жилками являється червоно-фіолетове забарвлення, як при фосфорному голодуванні. Листки зморшкуваті, соковиті і ламкі.

У цвітної капусти ознаки нестачі магнію проявляються в період росту суцвіть (головок)

При магнієвому голодуванні у помідорів листя закручується вгору. Листки, починаючи з нижніх, стають блідо-зеленими, а пізніше жовтуватими, з’являються коричневі плями. Жилки листків залишаються зеленими. Листя ламке, передчасно опадає. На кислих грунтах у рослин в нижніх частинах листкових пластинок з’являється спочатку фіолетове забарвлення, а пізніше — коричневі плями.

В огірків при нестачі магнію листки соковиті, але ламкі з добре виявленим міжжилковим хлорозом. Плоди дрібні у моркви між зеленими жилками, починаючи з країв верхніх дольок листків, з’являються жовті плями.

При нестачі магнію у цибулі ріпчастої близько верхівки листків з’являються плями неправильної форми і майже білого забарвлення, з часом це забарвлення зникає, але листя надломлюється і гине.

При магнієвому голодуванні у плодових дерев і ягідних кущів на старих листках між жилками помітні темно-бурі плями, внаслідок чого майже все листя, за винятком невеликої кількості тонких темно-зелених листків на верхівках пагонів, опадає, починаючи від основи молодого пагона в напрямку його верхівки.

У яблуні на листках, поблизу основи молодих ростових пагонів, між жилками, з’являються світло-зелені плями. При значній нестачі магнію вони помітні на листках плодоносних пагонів, морозостійкість останніх знижується.

Плоди утворюються дрібні, несмачні. Яблуня частіше страждає від магнієвого голодування при вирощуванні на піщаних і супіщаних землях. Проте його симптоми виявляються і на суглинкових грунтах, якщо вносити калійні добрива у високих дозах і підкислювати грунт при використанні азотних.

Дерева вишні, черешні, чорної смородини і деяких сортів яблуні при нестачі магнію хворіють на хлороз, який починається з середини листка між жилками. Зокрема, у чорної смородини середина старих листків стає пурпурово-червоного кольору, а жилки і краї залишаються зеленими.

Сірка входить до складу білків, міститься в рослинній олії (гірчична, часникова), у вітамінах. Вона істотно впливає на хід окислювально-відновлювальних процесів і на білковий обмін. При нестачі сірки утруднюється синтез білків, що викликає нагромадження амінокислот, затримує ріст і розвиток рослин. Однак в останні роки внаслідок значного викиду сірки в навколишнє середовище підприємствами нестачі її не буває. Більше того, в багатьох районах України вона нагромаджується в надмірній кількості, оскільки потрапляє до грунту у вигляді кислотних дощів, а також з такими добривами, як суперфосфат, сірчано-кислий амоній тощо.

Залізо теж відіграє важливу роль в окислювально-відновлювальних процесах, що проходять в організмі рослин. Воно бере участь в утворенні хлорофілу, проте не входить до його складу. В той же час залізо є складовим компонентом ферментів синтезу зеленого пігменту. Дихання рослин залежить від вмісту заліза.

Дерново-підзолисті грунти відзначаються надмірною кількістю цього елементу. В кислих щільних грунтах часто міститься велика кількість закисних сполук заліза, які негативно впливають на ріст рослин.

Від нестачі заліза найчастіше страждають плодові культури, а також капуста, помідори, картопля, особливо на карбонатних грунтах з високим вмістом засвоюваних фосфатів.

Нестача заліза виявляється в затримці синтезу ростових речовин, а також у зміні забарвлення листя від світло-жовтого до блідого, що спостерігається при слабкій нестачі, як при азотному голодуванні. При середній нестачі заліза відмічається типовий міжжилковий хлороз, а при гострій — сильний хлороз молодого листя. Спочатку на ньому з’являється сітка зелених жилок на жовтувато-зеленому фоні. Далі листя набуває солом’яно-жовтого забарвлення з малою кількістю зелених жилок або зовсім без них. Тканини відмирають, листя опадає, внаслідок чого пагони оголюються і навіть гинуть, врожай значно знижується.

У картоплі при нестачі заліза верхівки і краї .молодих листків зберігають зелений колір довше, ніж середина

При нестачі даного елементу у яблуні молоде листя на пагонах хлоротичне. Після побіління на краях листків з’являються коричневі плями. При тривалій нестачі заліза плоди набувають палево-землистого забарвлення.

При недостатній кількості заліза в рослинах чорної смородини на молодому листі верхівкових пагонів помітні симптоми хлорозу. У малини за таких самих обставин молоде листя на верхівкових пагонах стає жовто-зеленим.По краях листків з’являються коричневі плями з відмерлих тканин.

Бор є прискорювачем ряду життєвих процесів у рослин. Особливо позитивно він впливає на проростання пилку і ріст пилкових трубочок у квітках. Нестача цього елемента найчастіше має місце в посушливі роки. Вона посилюється при надмірному внесенні азотних добрив і вапна. Борне голодування супроводжується порушенням вуглеводного білкового обміну, внаслідок чого в тканинах накопичуються цукри і аміачний азот. Крім цього відмирають верхівкові бруньки і корінці, осипається зав’язь, листя набуває червоного і бронзового забарвлення, на плодах з’являється специфічна плямистість. При гострій нестачі цього елемента дерева починають суховершити.

Борне голодування спостерігається як при малій кількості його в грунті, так і в наслідок властивості бору переходити у важкодоступні для рослин сполуки.

Якщо говорити про окремі культури, то, наприклад, при нестачі бору в картоплі затримується ріст рослин, міжвузля коротке, листя жовтіє, черешки ламкі і мають антоціанове забарвлення. Точки росту коренів відмирають. Бульби дрібні, часто з тріщинами в їх п’ятковій частині судинні кільця стають слабо коричневими.

У помідорів чорніє точка росту стебла. Рослина здається кущастою, внаслідок росту нового листя- в нижній частині стебел. Черешки молодих листків ламкі. Плоди темніють, на них утворюються ділянки мертвих тканин у вигляді бурих плям. Плоди інколи набувають неправильної форми.

Суцвіття цвітної капусти темніють і чорніють, в стеблі утворюються дупла з почорнілими краями.

Нестача бору в яблуні виявляється спочатку на молодих пагонах, на яких листя стає жовтим і виродженим. Верхівки і краї листків відмирають, жилки червоніють. В різні роки симптоми виявляються неоднаково. Нормальне за зовнішнім виглядом листя майже не розвивається,і гине. Можуть утворюватись розетки з листків без зубчиків. Плоди дрібні, всередині і зовні з’являються тверді ділянки, що розтріскуються. Можуть утворюватись мітли з дрібним, вкороченим і ламким листям.

Борне голодування у груші призводить до утворення дрібного, рідко розміщеного чорніючого листя. Однорічні пагони і кора навіть на штамбах відмирають. Плоди зав’язуються погано, достигають нерівномірно і передчасно у них з’являються тріщини. М’якуш грубий, сухий, прісний на смак, має кам’янисті клітини.

У сливи при нестачі бору розвиваються неповноцінн. плоди, у вишні утворюється вузьке листя з неправильними зубчастими краями. Пагони весною відмирають, а квіт ки погано,розвиваються.

При нестачі бору у малини листя видовжене, тонке, з глибокими вирізами, а на менш уражених гілках воно зігнуте, з неправильною поверхнею, згорнуте донизу.

Рослини суниці при борному голодуванні стають низькорослими, а листки — чашовидними, деформовани' ми, зморщеними і коричневими по краях. Вусики і корені ростуть погано.

Симптоми нестачі бору виявляються, коли в листі плодових і ягідних культур міститься менше 4 мг цієї речовини на 1 кг сухої маси.

Як борне голодування, так і надлишок його шкідливі для рослин. Надмірна кількість бору спричиняє затримку росту всієї рослини і появу по краях старого листя спочатку хлородично жовтої відбивки, Потім ці тканини відмирають. Краї листків закручуються вгору або вниз. Листя набирає куполоподібної форми, а потім засихає і опадає. Урожай при надмірності бору низький. Особливо чутливі до його лишку картопля і огірки.

Марганець впливає на процеси фотосинтезу, дихання i засвоєння молекулярного і нітратного азоту, а також на утворення хлорофілу.

У картоплі при нестачі марганцю листя на верхівках стебел, між жилками, стає жовто-зеленим. На листках (’являється велика кількість плям коричневого кольору Нижні листки уражуються менше. їх поверхня буває нерівною — міжжилкові хлорозні плями випинаються вгору,ii зелені жилки залишаються внизу.

В огірків при марганцевому голодуванні забарвлення молодого листя світло-зелене, а по краях помітна жовту-пата обвідка. Пізніше хлороз охоплює всю поверхню листка, жилки залишаються зеленими і значно виділяються.

Листя столових буряків від нестачі марганцю стає темно-червоним.

Нестача марганцю найбільше проявляється у тих плодових і ягідних культур, що ростуть на кислих грунтах з РН вище 6,5, на карбонатних або старих садових грунтах, на які тривалий час вносили гній і велику кількість вапна,а також на кислих піщаних, де низький вміст описуваного елемента.

Щоб розрізнити подібні між собою симптоми нестачі марганцю і заліза, необхідно зробити аналіз листя на вміст першого з названих елементів. Якщо в 1 кг сухого листя міститься менше 10 мг марганцю, значить, його замало.

Як марганцеве голодування, так і надлишок цього елемента шкідливі для рослин. Надмірне надходження його в рослини пригнічує їх ріст і навіть призводить до загибелі. Негативний вплив марганцю найбільше проявляється на кислих грунтах, особливо при внесенні фізіологічно кислих добрив без їх нейтралізації. Ці добрива викликають підкислення грунтового розчину і збільшення кількості рухомого марганцю.

У картоплі при надлишку марганцю порушується ріст, відмирають тканини рослин. На стеблах і черешках листків з’являються великі довгасті коричневі смуги, що поширюються знизу вгору.

На нижніх листках з’являються ознаки хлорозу, пізніше тканини по краях стають коричневими і відмирають. Плями поширюються і між жилками листків. Черешки і стебла стають водянистими і дуже ламкими. Уражене листя опадає,що призводить до передчасного відмирання картоплиння. При високій концентрації марганцю коричневі плями з’являються відразу після цвітіння. Через 2—3 тижні картоплиння засихає повністю. Врожай бульб низький.

Марганцеве голодування у яблуні, груші і малини викликає міжжилковий хлороз. Він охоплює рослини в цілому, однак відсутній на верхньому листі молодих пагонів. У вишні і сливи, крім цього, листя стає м’яким, а суниці — тьмяним.

Мідь входить до складу ряду ферментів, активізує вуглеводнйй і білковий обмін. Ознаки мідного голодування — хлороз листків, втрата тургору, в’янення: передчасно в’яне й осипається листя. Таку хворобу інколи називають білоколосицею (на злакових) або білою гумою. При сильній нестачі гальмується ріст і порушується утворення репродуктивних органів.

У першу чергу, ознаки мідного голодування з’являються на молодих частинах рослин. Найсильніше страждають від нестачі міді насадження на торфових болотних грунтах, дещо менше на кислих піщаних, а також на перезволожених, сильно удобрених азотом.

У помідорів при мідному голодуванні спостерігається сповільнений ріст пагонів, слабкий розвиток кореневої системи, поява темного синювато-зеленого забарвлення на листках і їх закручування, відсутність квітів.

Листя салату за даних обставин набуває вироджуваної форми і білуватого забарвлення.

Пригнічується ріст і розвиток цибулі. Обгортка цибулин стає блідо-жовтою, зтонченою.

При нестачі міді у плодових має місце загальне послаблення росту. На верхніх листках пагонів, між жилками з’являються ознаки хлорозу тканин. У міру його посилення весь листок стає білуватим. Краї листкових пластинок можуть бути обпаленими і порваними, дещо покоробленими. При слабкій нестачі листки стають дуже великими, темно-зеленими і м’якими. З посиленням голодування пагони виростають сплющеними, з маленькими і скрученими листками.

При нестачі міді у яблуні може спостерігатись розеточність листків у зв’язку з появою пагонів з вкороченими міжвузлями. Листя осипається. У пагонів відмирають кінці і загинаються донизу, на вузлах утворюються неоднакові бруньки, в результаті чого з’являються «відьомські мітли». Цвітіння і зав’язування плодів послаблюється або й зовсім припиняється. Плоди дрібні, низькоякісні.

У сливи через два місяці після цвітіння відмирають верхівкові бруньки, а листки на кінцях пагонів стають жовтуватими. Спостерігається розрив кори і витікання камеді.

При мідному голодуванні у груші відмирають і в’януть листки на кінцях пагонів, а також самі пагони згори до низу. В наступному році пагони, що з’являються з бруньок, розміщених нижче відмерлих тканин, деякий час здаються нормальними, але пізніше починають відмирати.

У сильно вражених дерев ріст пагонів подовження зупиняється, листки виростають дрібними, дерева не плодоносять, спостерігається розеточність листків і гніздовий ріст бруньок.

Симптоми нестачі проявляються при вмісті в 1 кг сухого листя менше 4 мг міді.

Цинк міститься у ферментах і хлоропластах. Цей елемент позитивно впливає на фотосинтез, обмін білків і утворення стимуляторів росту. Його недостача в різних рослин проявляється по-різному.

В овочевих культур ознаки голодування проявляються н плямистості листків, які стають жовтими, інколи набувають бронзового відтінку.Нестача цинку у помідорів, крім того, спричиняє утворення дрібних листків, які нагадують дрібнолистість плодових дерев.

При цинковому голодуванні квасолі поряд з хлоротичністю спостерігається асиметричний розвиток листкових пластинок. Краї листків бувають хвилясті.

У плодових рослин основною ознакою цинкового голодування є дрібнолистість або розеточність. Листки утворюються дуже дрібні і вузькі, дещо деформовані і на кінцях молодих пагонів хлоротичні, пагони тонкі, з короткими міжвузлями, близько верхівки і з розетками листя на ній. При дуже сильній нестачі зменшується закладання цвіткових бруньок. Плоди виростають дрібними і виродженими.

Звичайно в рослин, які відчувають нестачу цинку, міститься менше 6 мг цього елемента в 1 кг сухого листя.

Молібден активізує процес зв’язування атмосферного азоту бульбочковими бактеріями, сприяє синтезу і обміну білкових речовин в рослинах, відновленню нітратного азоту.

Часто від нестачі молібдену страждають цвітна капуста, помідори: на листях з’являються світлі плями, потім вони стають світло-зеленими або жовтими і вузькими, краї їх закручуються в середину. При сильній нестачі відмирають точки росту. У цвітної капусти спостерігається недорозвиненість головок, листкові пластинки бувають вузькими і виродженими, а при гострому голодуванні можуть зовсім не утворюватись.

Дольки першої і другої пар справжніх листків помідорів жовтіють, загортаються краями вгору. Пізніше виникає спочатку крапчастий, а потім суцільний хлороз, тканина здувається між зеленими жилками листя. В огірків спостерігається хлороз по краях листків.

Що ж стосується хлору, то шкідливий надлишок його проявляється в рослинах спочатку на листі нижнього ярусу, а потім — на більш молодому. По краях листків проходить відмирання тканин, яке може охопити і центральні частини листків. Це призводить до передчасного засихання листя, зниження врожаю і погіршення його якості.

Шкідливий надлишок хлору у картоплі проявляється при внесенні весною добрив, до складу яких входить хлор (хлористий амоній, каініт, сильвініт, калійна сіль).

Отруйність хлору звичайно проявляється після цвітіння картоплі. При використанні сильвініту і калійної солі листки набувають блідо-зеленого забарвлення, а при внесенні калійно-магнієвих добрив — зеленого. Дольки листка »гортаються вздовж його жилки. Пізніше по краях листків (являється обідок з відмерлих тканин світло-коричневого кольору.

Листя передчасно засихає, але не опадає. Стебло стає товстим, коротким, з великими листками на ньому. Внесення сірчано-кислого амонію може посилити надходження хлору і його отруйну дію на рослини, а застосування натрієвої селітри, навпаки, зменшує шкоду від нього.

При ранньому прояві ознак отруйності хлору картоплиння може відмирати вже в липні. Врожай від внесення калійних добрив у цьому випадку не підвищується, а знижується. Знижується і нагромадження крохмаля.

У малини при внесенні хлоровмісних добрив по краях нижніх листків проходить відмирання тканин. Ознакою цього є поява коричневої обвідки, яка може поширитись і до центру листка. Якщо рослини відчувають одночасно азотне голодування, тоді середина пластинки стає світло-зеленою.

0

4

ПРИНЦИП ЗАСТОСУВАННЯ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ

Для одержання екологічно чистої продукції, поряд :» посиленням ролі органічних добрив й інших біологічних джерел поживних речовин, не можна відмовитися від застосування не лише фосфорних, калійних, кальцієвих, магнієвих добрив, але й азотних.

Внесення мінеральних добрив спрямоване в першу чергу на компенсацію поживних речовин, які вибираються з урожаєм з грунту.

Принципи їх використання, особливо азотних, повинні грунтуватись на «розумній достатності», що забезпечує високу і стійку продуктивність рослин на присадибній ділянці і в колективному саду, а також не шкодить навколишньому середовищу.При використанні мінеральних азотних добрив в екологічно безпечних дозах треба враховувати інші джерела надходження його в систему грунт — рослина: азот бобових, залишки азоту у грунті після збирання бобових; повторне використання азоту, в тому числі бобових через гній; азот, що надходить з опадами тощо.

При вирощуванні бобових на присадибній ділянці необхідно певною мірою реалізувати їх здатність засвоювати молекулярний азот атмосфери. З цією метою застосовують препарат ризоторфін. Він випускається фасованим в пакетах і містить живу культуру бактерій. Вносити ризоторфін слід під ту культуру, під яку він призначений. На кожній упаковці вказані норма внесення і культура, для якої він рекомендується.

Застосування ризоторфіну на родючих грунтах дозволяє повністю виключити мінеральні азотні добрива під бобові. На бідних або зрошуйаних грунтах препарат ефективний на фоні доз азоту, що не перевищують 40 г на 10 кв. м. Використання його препарату на відміну від азоту мінеральних добрив екологічно безпечне.

Стосовно технологій одержання екологічно чистої продукції, доза внесення мінеральних добрив повинна поповнювати витрати поживних речовин, що забираються з урахуванням ресурсів грунту та природних втрат. Розрахунки показують, що при достатньому використанні органічних добрив рекомендовані дози внесення азотно-фос-форно-калійних мінеральних добрив можна зменшити на 30—40 %.

У системі заходів, що забезпечують одержання екологічно чистої рослинницької продукції, в першу чергу овочевих і баштанних культур та картоплі, важливе значення має оптимізація азотного живлення.

Нагромадженню нітратів в рослинах сприяє забезпеченість їх іншими елементами живлення (табл. № 2). Застосування фосфорно-калійних добрив в оптимальних співвідношеннях зменшує накопичення нітратів в рослинах. Наявність в грунті молібдену заважає асиміляції нітратів в рослинах.

Вміст елементів живлення в мінеральних добривах
http://sd.uploads.ru/t/j285Y.png

Для попередження надмірного нагромадження нітратів плодами, ягодами, картоплею і овочами і забезпечення високої їх якості слід вносити азотні добрива в таких межах: на Поліссі — 20—60 г на 10 кв. м, в Лісостепу — 40—100, в Степу— 30—90 г на 10 кв. м. На зрошених грунтах застосування азотних добрив під овочеві культури не повинно перевищувати 60 г на 10 кв. м.

Для підвищення ефективності мінеральних добрив слід широко застосовувати локальні способи внесення туків, що попереджають втрати азотних добрив у вигляді нітратів і газоподібного азоту, гарантують одержання запланованих урожаїв при зниженні норм застосування добрив на ,25—35 %.
На еродованих грунтах Лісостепу і Степу України найбільш ефективні азотно-фосфорні добрива. Калій в більшості випадків ефективний лише на фоні внесення азоту і фосфору. Під зяблевий обробіток вносять гній, з мінеральних добрив — фосфорні й калійні, азотні слід вносити навесні під час першого обробітку грунту, а підживлювати азотними мінеральними добривами насадження суниці тільки після стоку талих вод. Недопустимо по- 1 верхневе внесення мінеральних добрив на схилах без за-робки їх в грунт.

У даний час випускається велика кількість мінеральних добрив в розфасовці по 2—3 кг. На пакетах вказаний вміст основних діючих поживних речовин в процентах. Розрахунок необхідної кількості того або іншого добрива (по діючій речовині) можна провести за такою формулою

Н = (Д/Е)* 100, де

Н — необхідна кількість добрива, г

Д — кількість необхідного елемента, в г діючої речовини

Е — масова доля елемента в добриві в %.

Наприклад, треба внести фосфору в кількості 120 г діючої речовини. Є в наявності суперфосфат простий з вмістом фосфору 20 %. Тоді Н = (120/20)х 100 = 600 г
суперфосфата простого необхідно внести 600 г, щоб в ньому містилась потрібна в нашому прикладі кількість фосфору.

На пакетах, призначених для роздрібної торгівлі, є надписи, де вказується, під які культури та в якій кількості слід вносити добрива, тому необхідно строго дотримуватись цих вказівок.

Особливу увагу ми хочемо зосередити на використанні комплексного, високоефективного, нетоксичного мікродобрива «Квант», яке застосовується для позакореневого підживлення рослин. Воно забезпечує прискорений розвив І їж ягідних і овочевих культур, підвищує якість продукції. Кішнт містить в легкозасвоюваній формі мікроелементи: бор, залізо, мідь, марганець, магній, цинк, кобальт, молібден, біологічно-активний комплексоутворювач, який є стимулятором росту, перешкоджає нагромадженню нітратів н продукції. Норма витрати добрива: одна упаковка на 50 кв. м засадженої площі при одноразовій обробці.

Кристалін. Мінеральне добриво, яке швидко розчиняться. Містить азот, фосфор і калій. Промисловість випускає його в чотирьох варіантах з вмістом азоту від 10 до 20 %, фосфору від 2,2 до 17,5 % і калію від 8,3 до 16,6 %. Використовують його, в основному, в закритому грунті.

0

5

СУМІШКИ ДОБРИВ ДЛЯ САДОВИХ І ОВОЧЕВИХ КУЛЬТУР

Останнім часом для садоводів-любителів і городників шіпускаються городня, плодово-ягідна та квіткова удобрю-илльні сумішки, хімічний склад яких показаний в таблиці 3.

Сумішки добрив вносять восени або весною як основне добриво, а в період вегетації рослин — у вигляді рідкого підживлення. Під час основного обробітку грунту потрібно Н00—1000 г сумішки на 10 кв. м, а при рідкому підживленні н 10 л води розчиняють 20—40 г сумішки, залежно від віку рослин.

Сумішки добрив слід зберігати в сухому місці.

Хімічний склад сумішок добрив, масова доля в %
http://sd.uploads.ru/t/PiAvV.png

МІКРОДОБРИВА

Діючою речовиною мікродобрив е мікроелементи (бор, марганець, залізо, мідь тощо), які знаходяться у грунті в малій кількості. Мікроелементи необхідні для нормального проходження біохімічних процесів у рослинах, що обумовлюють кількість і якість урожаю. Вони входять до складу ферментів, попереджають захворювання рослин, посилюють процеси запліднення, плодоутворення, засвоєння поживних речовин. Мікродобривами обробляють насіння перед висівом^ їх використовують для позакореневого і кореневого підживлення (табл. № 4).

Таблиця 4
Мікродобрива, дози і способи  внесення, г на 1 л води
http://sd.uploads.ru/t/hPqyK.png

Добрива, що містять бор, найбільш ефективні на дерново-підзолистих грунтах і торфяниках. При нестачі бору в грунті припиняється ріст і розвиток рослин. У цвітної капусти, буряків і плодових культур розвивається гниль сердечка. Для попередження цього захворювання проводять позакореневе підживлення розсади цвітної капусти, сходів буряків і ріпи, плодових і ягідних рослин 0,02%-м розчином борної кислоти (2 г на 10 л води).

Мідні добрива у вигляді мелених піритних огарків і мідного купоросу рекомендується приміняти на осушених торфовищах, які відрізняються низьким вмістом доступної рослинам міді.

Нестача міді є причиною слабкого хлорозу молодих листків. У салату, шпинату, гороху, буряків біліють кінчики ЛИСТКІВ, ріст їх сповільнюється. В яблуні, груші' і сливи рано закінчується ріст верхівкових бруньок.

Табл 5
Допустимість змішування добрив
http://sd.uploads.ru/t/cW1M8.png

Умовні позначки- НЗ не можна змішувати; МЗПВ — можна змішувати перед внесенням; МЗЗ — можна змішувати завчасно.

Розмелені піритні огарки вносять в грунт один раз в 5—6 років в дозі 500 г, сульфату міді — 10 г на 10 кв. м. Для позакореневого підживлення рослин під час їх вегетації використовують 0,01 %-й роачин мідного купоросу (1г на 10 л води).

При нестачі заліза передчасно жовтіє листя (хлороз) і відмирають нагони. Особливо страждають від цього яблуня, груша, слива, малина, картопля, помідори. Щоб не допустити захворювань, слід обприскати рослини розчином залізного купоросу (5 г на 10 л води).

Марганцеві добрива в основному застосовують на карбонатних і надмірно вапнякових грунтах під горох, квасолю і буряки. Використовують 0,1 %-й розчин сульфату марганцю у вигляді позакореневого підживлення і при обробці насіння.

На нейтральних карбонатних і вапнякованих, а також на легких грунтах плодові культури позитивно реагують на внесення цинку.

Цинкові добрива вносять у вигляді сульфату цинку безпосереднього у грунт (10 г на 10 кв. м).

При внесенні необхідно знати допустимість змішування добрив (табл. № 5).


БАКТЕРІАЛЬНІ ДОБРИВА

Бактеріальні добрива містять високоактивні раси мікроорганізмів, які, при внесенні в грунт, поліпшують умови росту і розвитку рослин. Найбільш поширеними бактеріальними добривами є нітрагін, азотобактерин, фосфоробактерин, препарат АМБ та ін.

Нітрагін. Препарат містить бактерії, що засвоюють азот з повітря і перетворюють його в органічну речовину, яка після розкладу використовується рослинами. Застосовують для бактеризації насіння гороху, квасолі й інших бобових рослин.

Азотобактерин. Бактерії, що містяться в препараті, здатні засвоювати азот з повітря, перетворювати його в органічну речовину, яка після мінералізації використовується рослинами. Слугують для підвищення урожай ності овочевих культур.

Фосфоробактерин— препарат, що містить бактерії, здатні перетворювати фосфор органічних сполук в доступну рослинам форму.Препарат АМБ вносять на бідних органічною речовиною дерново-підзолистих грунтах для збагачення їх корисними мікроорганізмами при вирощуванні овочевих культур і картоплі.

Спосіб використання бактеріальних препаратів вказаний на етикетках пляшок і банок, в яких їх випускають. Зберігають в сухому приміщенні при плюсовій температурі 5- 15 °С. Відкривають місткості безпосередньо перед використанням.

0

6

УДОБРЕННЯ ПЛОДОВИХ КУЛЬТУР

Щоб одержувати високі і щорічні врожаї плодів зерняткових і кісточкових порід, перед закладанням насаджень вносять органічні і мінеральні добрива у підвищених дозах.

Гній і компост (1 тонна на 100 кв. м) на бідних грунтах шачно підвищують урожайність молодих дерев. Мінеральні, калійні і фосфорні добрива, використані перед садінням, іґіагачують глибокі шари грунту калієм і фосфором. При низькому вмісті цих елементів на дерново-підзолистих ірунтах вносять на 100 кв. м фосфору — 2,5—3 кг, калію — 3,5—4 кг, а на чорноземах— відповідно 1,2 і 1,2—1,6) кг.

На бідних дерново-підзолистих грунтах плодові культури чутливі до азотних і калійних добрив, меншою мірою до фосфорних.

На присадибних ділянках і в колективних садах при складній конфігурації ділянки і при ремонті насаджень добрива вносять у посадочні ями розмірами 80—100Х Х50—60 см під яблуню, 70X40 см під кісточковій розрахунку на кожну фосфорних — 120 г, калійних 50—60 г, органічних—20—25 кг.

Якщо в посадочних ямах азотні і калійні добрива торкаються коріння саджанців, то погіршується приживлю-іщність дерев. Тому органічні і мінеральні добрива добре перемішують з грунтом і цією сумішшю заповнюють яму від 2/3 глибини. Зверху насипають шар землі у формі конуса і так залишають до посадки дерев.На глибоких пісках копають ями більших розмірів, ніж на дерново-підзолистих грунтах. На дно насипають глину шаром до 20 см і лише після цього вносять органічні і мі неральні добрива в суміші з верхнім шаром грунту, а кра ще з завезеним родючим грунтом. Кількість органічних, а також фосфорних і калійних мінеральних добрив при цьому збільшують на 20—30 %, перемішуючи їх з великою кількістю грунту

Слід пам’ятати, що надмірне передпосадкове удобрення пригнічує молоді дерева і може викликати відмирання коренів, особливо на легких грунтах і за посушливих умов.

Після посадки дерев їх продовжують удобрювати. Якщо в ями було внесено достатню кількість органічних, а також фосфорних і калійних мінеральних добрив, то в перший рік після садіння застосовують лише азотні добрива для посилення росту. їх вносять рано навесні, перед початком вегетації і в період активного росту пагонів. При цьому найбільш ефективна аміачна селітра з розрахунку 20—30 г на 1 кв. м приштамбового круга

Якщо при садінні добрив не вносили, то весною першого року використовують перегній (по 4—5 кг на 1 кв. м круга), а осінню — по 20 г суперфосфору і сульфату калію (все під перекопування).

У наступні роки мінеральні добрива застосовують щорічно, органічні — раз на 2—3 роки. Гній або компости, а також фосфорні і калійні добрива вносять під осіннє перекопування або оранку, азотні — весною, перед початком розпускання бруньок.

На бідних і дуже бідних грунтах у незрошуваних садах вказані кількості добрив збільшують на 50 % (за винят-ком органічних).

Потребу плодових дерев у живильних речовинах і норми їх внесення можна визначати за допомогою грунтового і рослинного методів, а також візуально, тобто за зовнішнім виглядом рослини. Перш за все в агрохімічній лабораторії визначають вміст доступних форм живильних речовин у грунті і враховуючи загальний стан дерев

Приблизні дози добрив для використання в садах різного віку (з розрахунку на І дерево), гТаблиця 6
http://sd.uploads.ru/t/VyTkz.png

Дози добрив для плодоносних зерняткових садів (на 100 кв. м)Таблиця 7
http://sd.uploads.ru/t/jDn6t.png

Приблизні дози добрив для підживлення яблуні, груші, абрикоса, черешні (на 1 дерево)Таблиця, 8
http://sd.uploads.ru/t/PW0ox.png
Примітка. Для вишні і сливи вказані дози зменшують у 2-3 рази.

У плодоносних садах в різних грунтово-кліматичних зонах України органічні добрива вносять один раз на З—4 роки, а мінеральні — щорічно (табл. 6, 7). В кожному конкретному випадку ці дози слід уточнювати залежно від забезпеченості грунту легкодоступними для рослин сполуками фосфору і калію.

Для плодоносних кісточкових порід на Поліссі і північних районах Лісостепу рекомендовано щорічне внесення повного мінерального добрива з розрахунку по 900 г азоту і калію, 600 г фосфору на 100 кв. м. У південних лісостепових районах і в Степу дозу зменшують до 600 г. Коли в колективному плодоносному саду грунт утримують під задернуванням, дозу азотних добрив збільшують удвічі.

Замість компосту або гною в плодоносному саду можна використовувати пташиний послід з розрахунку 20—40 кг на 100 кв. м. Гній, компости, фосфорні і калійні добрива вносять на всю площу саду під осінній обробіток (перекопування) грунту, азотні — ранньою весною.

У періоди найбільшої потреби плодових дерев у поживних речовинах проводять їх підживлення до і після цвітіння, після червневого опадання зав’язі, під час закладання квіткових бруньок. Підживлення буває кореневе, коли добрива вносять в грунт додатково до основного добрива,і некореневе — обприскування дерев поживними розчинами.

Для кореневого підживлення застосовують гноївку, пташиний послід, аміачну селітру, сечовину, аміачну воду, суперфосфат, хлористий калій, сульфат калію, нітрофоску, тощо. Дози їх внесення наведено в таблиці 8. Перед використанням гноївку розводять водою в пропорції 1:2, 1:3, пташиний послід — 1:15, 1 : 20.

Некореневе підживлення поліпшує розвиток дерев, підвищує урожай і якість плодів, збільшує нагромадження запасних органічних речовин у тканинах, що сприяє посиленню їх морозостійкості. З азотних кращим добривом при такому підживленні є синтетична сечовина. Весмою дерева обприскують 0,3%-м, а влітку і восени — 0,6%-м її розчином. З фосфорних добрив використовують

2—3%-й розчин подвійного суперфосфату, з калійних — 1%-й розчин сірчано-кислих солей.

Бор, марганець, цинк та інші мікроелементи застосо-пують у 0,03—0,1%-х розчинах.

Найбільш ефективним є некореневе підживлення, проведене перший раз через 10—15 днів після закінчення

цвітіння, другий — у червні, третій — у липні, четвертий--

на початку осені. Обприскувати слід увечері, вночі або вранці при відносно високій вологості повітря.

Некореневе підживлення попереджує розвиток функціональних хвороб. Так, проти розетковості найбільш ефективним є ранньовесняна (до початку розпускання бруньок) обробка 2—4%-м водним розчином сірчано-кислого цинку слабо уражених дерев, 4—5%-м середньо, 6—8%-м сильно і 10—12%-м — дуже уражених. Обприскувати можна і восени, після падолисту, до настання стійких низьких температур. Після усунення захворювання проводять одну обробку на 2—3 роки.

При використанні водного розчину цинку слід враховувати антагонізм між цинком і міддю. Тому в садах, уражених розетковістю, необхідно частково або повністю вилучити обробку препаратами, що містять мідь.

Щоб не допустити усихання пагонів (як наслідок дефіциту міді в грунті) ранньою весною, до розпускання бруньок, сади обприскують 3—4%-ю бордоською рідиною,і в період росту пагонів — один або два рази 1%-м її розчином. При середньому і слабкому враженні, а також після усунення захворювання число обробок зменшують до однієї-двох і проводять їх на початку росту пагонів.

Крім бордоської рідини, можна використовувати купроіан, купритокс, хлорокис міді, купроніл. Цими препаратами сади обробляють один-три рази: перший — на початку інтенсивного росту пагонів, наступні з інтервалом 10—12 днів у концентрації 0,5 %.

Усихання пагонів інтенсивніше проявляється при високій забезпеченості грунтів азотом, фосфором і низький— обмінним калієм. Тому в уражених насадженнях повністю виключають внесення або зменшують дози азотно-фосфорних і збільшують кількість калійних добрив.

Для усунення борної недостатності (опробкувйння м’якуша плоду) вносять буру і борну кислоту з розрахунку 0,5—1 кг на 100 кв. м (за препаратом).

0

7

УДОБРЕННЯ ЯГІДНИХ КУЛЬТУР

Суниця. Ця рослина вимоглива до забезпеченості поживними речовинами. Тому щоб одержувати високі і щорічні урожаї, перед закладанням плантації конче потрібно добре заправити грунт органічними і мінеральними добривами, а також проводити підживлення в період вегетації.

Молоді рослини потребують велику кількість поживних речовин в період посиленого росту коренів і листя, а плодоносні — під час формування урожаю. Але й ті, що від-плодоносили, продовжують активно споживати поживні речовини. Це обумовлено пізньолітнім і осіннім ростом кореневої системи, формуванням квіткових бруньок і нагромадженням поживних речовин в запас.

На ділянці, відведеній під суницю, розкидають (з розрахунку на 100 кв. м) гній або торфокомпост — по 2 т, азот — 0,45 кг, фосфор і калій — 1,2 кг. Потім грунт перекопують. Під весняну посадку добрива, за винятком азотних, вносять у другій половині попереднього, а при осінній — весною поточного року. Азотні добрива застосовують перед садінням, його дози залежать від родючості грунту і забезпеченості його водою.

В усіх зонах України в перші два роки після садіння суницю підживлюють азотними добривами з розрахунку 450—600 г азоту (1,4—1,8 кг аміачної селітри або 1,0—1,3 кг карбаміду) на 100 кв. м ділянки. Це сприяє відростанню вусиків і формуванню повноцінних насаджень.

При посадці весною в перший рік азотні добрива вносять у липні-серпні, а при осінній — їх використовують весною наступного року, На другий рік після збирання урожаю добрива вносять з розрахунку 600 г азоту, тобто 1,8 кг аміачної селітри, або 1,3 кг карбаміду на 100 кв. м. На третій рік їх використовують у два строки — весною; під перший обробіток грунту, вносять по 450 г азоту (1,4 кг аміачної селітри або 1 кг карбаміду) на 100 кв. м; а влітку, після збирання урожаю, таку ж кількість азотних добрив, та по 600 г фосфорних (3 кг суперфосфату) і калійних (1,1 кг хлористого калію). У степових районах, де ягідники потребують зрощення, добрива краще застосовувати в липні-серпні. На четвертий рік суницю підживлюють лише азотом рано навесні з розрахунку 450—600 г на 100 кв. м, рівномірно розподіляючи добрива по всій площі з наступною заправкою в грунт.

Малина. Як і суниця, вона добре реагує на передпосадкове внесення добрив. Тому перед оранкою або перекопуванням грунту, за 10—15 днів до осіннього садіння, на всю ділянку вносять з розрахунку на 100 кв. м органічні добрива — 1 т, мінеральні — 600—1200 г фосфору (3—6 кг суперфосфату) і 600—900 г калію (1,1 —1,6 кг хлористого калію). Ці дози на бідних грунтах збільшують на 30— 40 %, а на родючих зменшують на 20—30 %.

Якщо перед посадкою грунт удобрювали органічними і мінеральними добривами, то в перші два роки після закладання малинника вносять лише азотні з розрахунку по 450—600 г азоту (1,4—1,8 кг аміачної селітри або 1 —1,3 кг карбаміду) на 100 кв. м, а на третій і наступні роки — повне мінеральне добриво (900 г азоту, 450—900 г фосфору і такі ж дози калію). Крім того, один раз на два роки використовують органічні добрива (300 кг на 100 кв. м).

Органічні, а також фосфорні і калійні мінеральні добрива краще вносити осінню, під перекопуванням, азотні ж — весною, під перший обробіток грунту.

У зрошуваних малинниках азотні добрива доцільно використовувати у два строки: перед початком вегетації і після цвітіння. Як правило, добрива вносять перед поливом і одночасно з поливною водою у борозни.

Удобрення кущових ягідників (смородини і агрусу). В останні роки вчені-садоводи рекомендують висаджувати чорну смородину, а також порічки і агрус густіше, залишаючи в кущах стебла віком не старше трьох років. Це забезпечує щорічні високі врожаї, але тільки при достатньому внесенні добрив.

Перед закладанням ягідників- грунт слід заправити органічними і мінеральними добривами, рівномірно розподіливши їх по всій площі. Гній або компост можна вносити і в посадочні ями. Дози добрив залежать від родючості грунтів, а також від забезпечення їх вологою. В середньому на 100 кв. м вносять 400—500 кг гною або компосту, 600—900 г фосфору і 600—700 г калію.

Молоді насадження в перші два роки підживлюють весною, перед першим обробітком грунту, лише азотними добривами з розрахунку 450—600 г азоту на 100 кв.мНа третій і в наступні роки для забезпечення нормального росту і щедрого плодоношення застосовують азотні, фосфорні, калійні і один раз на два роки — органічні добрива. Азотні вносять з розрахунку 900 г азоту, фосфорні— 450—900 г фосфору, калійні — 600—1350 г калію і органічні 200—300 кг на 100 кв. м. Усі добрива необхідно відразу після внесення заправляти в грунт.

РОЗРАХУНОК ДОЗ ДОБРИВ

У зв’язку з тим, що мінеральні добрива містять різну кількість діючої (поживні) речовини, тобто азоту, фосфо" ру, калію, норми їх внесення під плодові і ягідні рослини в нашій книзі подано в грамах діючої речовини на 100 кв. м і під дерево (табл. 6, 7). Щоб обчислити, скільки ж потрібно внести того чи іншого добрива, слід вказану дозу діючої речовини помножити на 100 і поділити на процент вмісту його в добриві. Наприклад, на 100 кв. м насадження суниці рекомендується вносити по 900 г азоту. Якщо у вас є карбамід, що містить 46 % азоту, то потрібно внести цього добрива (900Х 100) :46= 1957 г, або 2 кг

УДОБРЕННЯ МАЛОПОШИРЕНИХ ПЛОДОВИХ І ЯГІДНИХ КУЛЬТУР

Айва. Внесення гною в суміші з мінеральними добривами дає приріст пагонів на 50—70 % і більше, а врожайність — на 28—35 %. Для удобрення айви рекомендовано такі дози мінеральних добрив з розрахунку діючої речовини на 1 кв. м приштамбового круга для дерев молодше 6 років — фосфору й азоту — по 4 г, калію — 3 г; 6—10 років — фосфору й азоту — по 6 г, калію — 5 г; старше 10 років — азоту й фосфору — по 9 г, калію — 6 г; старше 20 років — азоту й фосфору — по 12 г, калію — 9 г.

Органічні добрива теж слід застосовувати диференційовано — залежно від віку дерев один раз на 3—4 роки. В молодих садах досить внести по 1—2 кг компосту або перегною на 1 кв. м приштамбового круга. У плодоносних — по 3—4 кг. Якщо замість компосту використовують пташиний послід, то для осіннього внесення рекомендовано такі дози: під молоді дерева — 150—300 г, плодоносні — 600—800 г. на 1 кв. м приштамбового круга. На бідних грунтах дозу збільшують на 20—25 %, а на родючих зменшують на 40—50%

Важливо правильно визначити строки внесення добрив, щоб забезпечити дерева необхідними елементами живлення протягом усього вегетаційного періоду. Восени вносять основне добриво великими дозами під перекопування грунту в приштамбових кругах, аби'створити в ньому запас поживних речовин. У літній період за фенофазами використовують окремі елементи підживлення.

У першій половині літа рослини айви потребують азоту, в другій — фосфору і калію. Тому й підживлення проводять у ці строки: перший раз — азотом (по 5 г на 1 кв. м приштамбового круга) за 10—12 днів до цвітіння, другий — азотом в тій самій дозі після цвітіння, третій — фосфором і калієм (по 5 г) у кінці червня. Молоді дерева можна двічі підживити азотом (3—5 г на 1 кв м) .перший раз на початку росту пагонів, другий через 15—20 днів Крім мінеральних добрив, для підживлення використовують гноївку і пташиний послід. Підживлювати рекомендується перед поливом. У перші два роки після садіння добрива вносять на приштамбовий круг діаметром 2 м Удобрювану площу щороку потроху збільшують. У десятирічних дерен вони досягає 4—4,5 м.

Айва японська (хеномі’Лес), добре реагує на добрива. Якщо перед садінням було внесено органічні і мінеральні добриті, то через 3—4 роки слід застосовувати лише азотні. їх вносять весною, перед першим розпушуванням, з розрахунку 20—25 г аміачної селітри або 12—20 г сечовини на 1 кв. м навколо куща. На бідних грунтах один раз на 2-4 роки застосовують перегній або компост по 3—4 кг на 1 кв. м Мінеральні добрива вносять щороку з розрахунку на 1 кв. м: азотні — 20—25, фосфорні — 40, калійні — 12—15 г.

З органічних добрив високоефективний також курячий послід, розведений водою у співвідношенні 1:8, 1:10 (200—300 г на 1 кв. м)

Для прискорення достигання плодів у липні-серпні проводять підживлення мікродобривами. Таблетку розчиняють у відрі води і під кожен кущ підливають по 1,5—2 л розчину.

Актинідія. Урожайність актинідії значною мірою залежить від родючості грунту, а також від внесення добрив при садінні і догляді за рослинами. Органічні добрива застосовують один раз на два роки — восени, під перекопування грунту (2—3 кг перегною на 1 кв. м прикущового круга) мінеральні — щорічно (20—30 г аміачної селітри 40—50 — суперфосфату і 10—15 — калійної солі на 1 кв. м)

Аронія. Доза внесення добрив під цю рослину залежить від віку насаджень, водозабезпеченості, родючості грунтів. Якщо перед садінням посадочні ями вже були заправлені добривами, то до початку плодоношення застосовують лише азотні — 20—25 г аміачної селітри на 1 кв. м прикущового круга.

За кущами, які нормально ростуть і плодоносять, досить просто забезпечити добрий догляд: виполювати бур’яни, поливати. Якщо, не дивлячись на це, рослини ростуть слабо, то починаючи з третього-четвертого року посадки, вносять з розрахунку на 1 кв. м по 5—6 кг органічних добрив (кожні 2—4 роки під осіннє перекопування грунту) 30—40 г суперфосфату, 15—20 г сірчанокислого калію (щорічно восени), аміачну селітру по 12—15 г ранньою весною і по 8—10 г після цвітіння та після закінчення росту пагонів.

Глід. Хоч ця рослина і мало вимоглива до умов вирощування, все ж краще плодоносить при внесенні раз на З—4 роки одночасно органічних (15—20 кг під кущ) і мінеральних добрив (фосфорні — 100—120 і калійні — 70— 50 г під кущ). Азотні добрива (80—100 г під кущ) слід вносити щорічно навесні, краще в рідкому стані.

Брусниця. Урожай брусниці залежить у першу чергу від сили росту пагонів і кореневої системи. З цією метою в молодих насадженнях щороку весною мульчують грунт торф’яною потертю, а також вносять калійні, фосфорні (по 3—6 г калію і фосфору на 1 кв. м) і азотні добрива (по 2—3 г азоту). Добрива, які вносяться у вигляді розчинів, дають вищий ефект, оскільки їх краще засвоюють рослини

Торф’яна потерть і мінеральні добрива підвищують урожайність плодоносних рослин брусниці майже втричі. Доза повного добрива (азот, фосфор, калій) становить приблизно по 4—12 г на 1 кв. м.

Жимолость їстівна. Перші два роки після садіння рослини жимолості використовують живильні речовини, внесені в посадочну яму. Починаючи з третього року, необхідно удобрювати як органічними, так і мінеральними добривами. Органічні застосовують один раз на 3—4 роки під осіннє перекопування з розрахунку 3—5 кг на 1 кв. м прикущового круга. Мінеральні добрива вносять у вигляді підживлення 2-3 рази протягом вегетаційного періоду, У квітні, коли проходить масове розпускання бруньок, підживлюють азотними добривами з розрахунку 20 г сечовини або 30 г аміачної селітри, або 40 г сульфату амонію на 1 кв. м. Підживлення у ранньовесняний період сприяє доброму росту пагонів і розвитку листя.

Слід пам’ятати, що інтенсивний ріст пагонів триває тільки одну декаду, тому запізнюватися з першим підживленням не можна. При зниженні інтенсивності росту проводять друге підживлення: 10 г аміачної селітри, 15 г подвійного або 30 г простого суперфосфату і 15 г калійної солі. Це підживлення бажано поєднувати з поливом.

У жовтні, під перекопування грунту, вносять фосфорні і калійні добрива — по 15 г суперфосфату і калійної солі на 1 кв. м, що підвищує зимостійкість рослин, посилює ріст коренів осінню і ранньою весною. Для посилення дії добрив на кислих грунтах під осіннє перекопування раз на 3—4 роки вносять вапно з розрахунку 300—400 г на 1 кв. м прикушового круга.

Вишня повстиста. Перед посадкою вносять з розрахунку на 1 кв. м органічні (3—4 кг) і мінеральні добрива (фосфорні — по 40—50, калійні — 30—40 г). їх розсіюють по поверхні грунту, а потім перекопують на глибину 30—35 ем. Для посилення росту і плодоношення, починаючи з третього—четвертого року після садіння, раз у 2—3 роки вносять по 3—5 кг перегною або компосту на 1 кв м приштамбового круга і щорічно — мінеральні добрива (40—50 г суперфосфату, ЗО—40 — аміачної селітри і 20—30 — калійної солі). Азотні застосовують весною, перед першим розпушуванням, а фосфорні і калійні — восени під перекопування грунту.

Ірга. Посадочні ями заправляють сумішшю з родючого грунту і перегною. Замість останнього можна використовувати торф у суміші з компостом. Крім того, в кожну яму вносять по 300 г фосфорних і по 150 г калійних добрив Удобрення насаджень починають з третього року після садіння. Дози залежать від родючості грунту та інтенсивності росту рослин. Краще вносити по 3—4 кг орга нічних (гній, компост) і по 400 г фосфорних і калійних добрив на 1 кв. м один раз на 3—4 роки. Ранньою вес ною рослини підживлюють азотними добривами (30—40 г на 1 кв. м)

Калина звичайна Раз на два роки вносять по 3—4 кг гною або компосту і щорічно по 20 г аміачної селітри,40—50 г, суперфосфату, 10—12 г калійної солі на 1 кв. м Органічні, а також фосфорні і калійні мінеральні добрива застосовують осінню, під перекопування грунту, азотні — весною, при першому розпушуванні. На родючих грунтах добрива можна не вносити або раз на 3—4 роки використовувати органічні з розрахунку 2—3 кг на 1 кв. м під осіннє перекопування грунту.

Лимонник китайський. У посадочні ями вносять по 10—15 кг перегною або компосту і по 100—200 г суперфосфату, перемішуючи з верхнім родючішим грунтом. Через два роки після садіння один раз на 2—3 роки вносять листяний компост (по 2—4 кг на 1 кв. м). Мінеральні азотні добрива в молодих насадженнях застосовують весною, витрачаючи на бідних грунтах по 12—16 г аміачної селітри на 1 кв. м. Плодоносні рослини в першій вегетації підживлюють гноївкою з розрахунку по 1 кг на 1 кв. м або пташиним послідом (по 300—400 г). Фосфорні та калійні мінеральні добрива при добрій заправці посадочних ям перед садінням починають вносити з третього — четвертого року в літньо-осінній період (по 20—25 г суперфосфату і по 12—15 г калійної солі на 1 кв м.). При вирощуванні лимонника на родючих грунтах добриво не застосовують, оскільки воно може викликати буйний ріст пагонів.

Дерен (кизил). Добре реагує на удобрення. Тому вже протягом перших років життя рослини доцільно вносити по 2 кг органічних, по 30—35 фосфорних, 10—12 г калійних і по 15—20 г азотних добрив на 1 кв. м. Можна використовувати і гноївку. Перед внесенням її розводять водою у співвідношенні 1:4.

Обліпиха. Щоб поповнити запаси живильних речовин, які рослини обліпихи витрачають на утворення нового приросту й урожаю, застосовують органічні і мінеральні добрива; перші вносять у вигляді компосту або перегною раз на 3—4 роки під осіннє перекопування по 2—3 кг на 1 кв. м, фосфорні — по 50—60 г суперфосфату в суміші з органічними через рік і по 80—100 г в роки, коли органічні добрива не використовуються. На родючих грунтах добрива слабо впливають на ріст і плодоношення обліпихи, тому щоб прискорити формування кореневих бульбочок і, отже збільшити фіксацію азоту з атмосфери, доцільно проводити некореневе підживлення 0,06%-м розчином молібденовокисло-го амонію під час інтенсивного росту пагонів. Молібден посилює азотфіксацію і, таким чином позитивно впливає на засвоєння азоту рослинами, підвищує вміст у плодах вітаміну С, розчинних вуглеводів, ліпидів та інших біологічно активних речовин.

Смородина золотиста. На бідних грунтах один раз на 2—3 роки вносять по 4—5 кг органічних добрив, 20—30 г суперфосфату, 15—20 г калійної солі і по 20—25 г аміачної селітри на 1 кв. м прикущового круга. Органічні фосфорні і калійні добрива використовують осінню, під перекопування грунту, а азотні весною, під перше розпушування

Шипшина. На грунтах, бідних на поживні речовини, на другий рік після посадки, восени, вносять з розрахунку на 1 кв. м прикущового круга по 2—3 кг компосту (перегною), 20—25 г суперфосфату, 10—15 г калійної солі, а на третій рік весною — по 10—12 г аміачної селітри. Починаючи з четвертого року, компост, перегній, а також фосфорні і калійні мінеральні добрива використовуються через кожні 3—4 роки під осіннє перекопування на всю площу яку займає рослина, а азотні — щороку весною, в дозах, збільшених у 1,5—2 рази порівняно із вказаними вище.

Горіх волоський — рослина швидкоросла і не потребує додаткового стимулювання. Тому її удобрюють лише на бідних грунтах, де щорічно вносять (на 1 кв м) по 60 г сульфату амонію або по 35 г аміачної селітри, 80 г суперфосфату, 15 г калійної солі. Один раз на 3—4 роки застосовують гній або компост (по 3—4 кг на 1 кв. м). У рік внесення органічних добрив дози мінеральних зменшують наполовину. Азотні добрива вносять весною, інші мінеральні — восени, під глибоке перекопування.

Фундук виносить із грунту велику кількість поживних речовин, том для одержання щорічних високих урожаїв його необхідно удобрювати. На ділянці, відведеній під фундук, під глибоке перекопування вносять гній або компост (по 3—4 кг на 1 кв. м). На схилах та на грунтах, бідних на поживні речовини, дозу цих добрив збільшують до 5—6 кг. При відсутності органічних добрив використовують мінеральні азотні (по ЗО—35 г на 1 кв. м), фосфорні (по 40) і калійні (по 20 г). При посадці в яму вносять по 5—6 кг перегною (на бідних грунтах — по 8—10 кг), по 200 г фосфорних і 100 г калійних добрив.

Якщо при садінні грунт заправили достатньо всіма видами добрив, то до вступу рослин у плодоношення їх підживлення не проводять. Після початку плодоношення через кожні 2—3 роки використовують гній або компост (по 2—3 кг на 1 кв. м), або повне мінеральне добриво (по 25 г азотних, 40 — фосфорних і по 15 г калійних).

Виноград. У посадкову яму вносять по 12—20 кг перегною і по 120—125 г фосфорних добрив, потім, через кожні З—5 років — по 3—5 кг гною або компосту на 1 кв. м при кущового круга Мінеральні добрива застосовують один раз на 2—3 роки з розрахунку на 1 кв. м: фосфорні — по 25—30 г, азотні — 20—25 г. На піщаних грунтах вносять через кожен рік по 2—3 кг органічних, 20 г фосфорних, 15 г азотних і по 10 г калійних. Крім того, тричі на літо (перед цвітінням, після нього і на початку достигання ягід) проводять підживлення з розрахунку по 3—4 г азоту, фосфору і калію на 1 кв. м.

Можна проводити некореневе підживлення, обприскуючи кущі розчином мінеральних добрив. З цією метою в 10 л води розчиняють 300 г суперфосфату, 100 г сірчанокислого амонію і 30 г калійної солі.

Суперфосфат слід настоювати у воді не менше доби і використовувати прозорий настій. Рослини обприскують перед цвітінням, після зав’язування ягід і перед їх достиганням. Під час останньої обробки азот виключають, оскільки він затримує достигання ягід і визрівання лози. Некореневе підживлення можна поєднувати з обриску-ванням проти мільдью.

0



Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2019 «QuadroSystems» LLC