Одесский форум.Форум Одесса.

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.



Медозбiр.

Сообщений 1 страница 2 из 2

1

Бджільництво. Медоносні бджоли. Бджоли.Розплiд бджiл. Розмноження бджiл. Бджолина сім’я.Хвороби бджiл. Бджоли.Роїння бджiл. Нуклеуси. Збiльшення пасiки. Матки бджол. Медозбiр. Двоматочне бджільництво. Мед. Пилок бджолиний.Маточне молочко.Прополiс.Бджолина отрута. Як готуються бджоли до зими. Бджоли зимою. Вулик.

Медоносні бджоли невіддільні від рослинного світу. Квіткові рослини дають їм їжу. З них вони заготовляють великі запаси корму. В ході еволюції рослини виробили здатність цвісти і розмножуватись у різний час: одні весною, другі влітку, треті восени. У значної більшості вищих рослин фаза цвітіння починається наприкінці весни й закінчується влітку, тобто проходить у найсприятливіших умовах.

Пору масового цвітіння медоносної рослинності, під час якої бджоли збирають максимальну кількість нектару, в бджільництві прийнято називати головним медозбором. До фаз розвитку квіткових рослин історично пристосовувались і медоносні бджоли.

Поки рослини головного медозбору ростуть, тобто набирають вегетативну масу й готуються до цвітіння, сім’ї бджіл, користуючись нектаром і пилком рослин, які вже пройшли фазу росту, встигають закінчити дві фази — ріст і роїння й до початку цвітіння головних медоносів вступають у новий фізіологічний стан, що цілком визначається інстинктом нагромадження корму.

Інстинкт роїння може повністю захопити одні сім’ї, майже придушуючи їх льотну та будівельну діяльність, і при тих же погодних та медозбірних умовах лише частково проявиться в інших, а у деяких (неройових) так і залишиться в прихованому стані. Інстинкт же збору корму, який практично діє протягом усього сезону, в пору масового цвітіння основних медоносів домінує над всіма іншими інстинктами. Він настільки сильний, що переключає на медозбір сім’ю з будь-якого, навіть ройового стану, особливо якщо медозбір інтенсивний. Тому у сім’ях, що постійно знаходяться в умовах продуктивних медозборів (це забезпечується систематичними кочівлями до медоносів), ройові ознаки проявляються дуже слабо і бджоли майже не рояться.

М. М. Витвицький писав, що жадібність робочих бджіл до нагромадження меду перевищує людське поняття про працелюбність інших тварин. Ця жадібність явно посилюється у медоносних бджіл переважно тоді, коли значно зростає соковиділення у чашечках медоносних квітів.

Бджоли історично виробили властивість створювати великі запаси меду та пилку на випадок нельотної погоди і безмедозбірного періоду.

Фаза цвітіння рослин, особливо медоносних, найкорочша з усіх попередніх, під час яких вони росли й розвивалися, і наступних, коли формуються й дозрівають плоди. В цей дуже короткий період масового цвітіння рослин бджоли повинні зібрати таку кількість корму, якого з надлишком вистачило б їм для живлення не тільки протягом довгого осінньо-зимового й ранньовесняного періодів, а й заготовити запаси. Тому бджоли поспішають зібрати з них максимум корму. Літ часто починають із сходом сонця і закінчують після заходу. Відомі випадки льоту на липу навіть у місячні ночі. Якби сім’ї медоносних бджіл історично не виробили здатності гостро реагувати на зацвітання рослин, що дають багато нектару чи пилку, й до початку їх масового цвітіння не встигали наростити великі резерви або втрачали їх при роїнні, вони б залишались без корму і кінець кінцем гинули від голоду. Ось чому сім’ї бджіл, в якій би зоні вони не жили, поспішають завершити ріст і розвиток до головного медозбору, щоб до його початку встигнути поповнити резерви, витрачені на роїння, за рахунок нагромадженого розплоду всіх віків і відновити працездатність.

У природі часто складаються й такі умови, при яких фази розвитку рослин скорочуються або, навпаки, подовжуються. Якщо в якийсь відрізок часу весною повітря прогріється на кілька градусів вище від температури, характерної для цього періоду, і тепло буде утримуватися тривалий час, то таке потепління неминуче приведе до прискореного росту рослин і відповідно прискорить їх фазу цвітіння. І чим вища температура й триваліший її вплив, тим швидше зацвітуть рослини. Бувають випадки, коли медоноси головного медозбору зацвітають на 7—10 днів раніше від звичайного для них строку. До такого раннього настання головного медозбору багато сімей можуть бути не підготовлені: одні, які з весни були недостатньо сильними, продовжують ріст, у сильніших бджолиних сімей може загостритися інстинкт роїння.

Холодна весна, навпаки, сповільнює ріст і розвиток рослин, віддаляючи відповідно й строк головного медозбору. В цих умовах сім’ї, ввійшовши у ройовий стан, продовжують перебувати в ньому довше звичайного строку. Сім’ї неройові, найцінніші, як кажуть пасічники, перезрівають. Через відсутність у природі медозбору льотні резерви бджіл не використовуються, залишаються бездіяльними, перенаселяють гніздо, створюють задуху, що нерідко призводить і ці сім’ї до ройового стану. В тому й другому випадках головний медозбір бджоли використовують лише частково.

Жарка весна, як правило, загрожує небезпекою загострити інстинкт роїння в усіх сильних сім’ях. Роїнню в такому разі запобігають своєчасним розширенням гнізда, посиленням вентиляції і затіненням вуликів.

При затяжній холодній весні вирішальну роль відіграють великі запаси меду й перги. Сім’ї продовжують нормально рости. Великі запаси корму виявляють і протиройову дію.

Ці рослини дають головний медозбір. Джерелом головного медозбору можуть бути як природні деревно-чагарникові і трав’янисті рослини, так і культурні сільськогосподарські.

Із природних медоносів особливу цінність становлять жовта та біла акації, малина, липа, каштан їстівний, різнотрав’я заплавних, суходільних і гірських лук, зніт (іван-чай), верес; із посівних — біла та рожева конюшина, еспарцет, буркун, коріандр, гречка, соняшник, бавовник. У кожного з цих представників рослинного світу свої фази росту, розвитку, цвітіння, плодоношення, проте в багатьох із них, особливо у трав’янистих, вони збігаються.

Такі медоноси, як малина, зніт, гречка, липа, ростуть звичайно на великих площах, тому кожний із них може стати джерелом головного медозбору. Найбільш тривалий медозбір (до місяця) буває в буркуну, зніту, гречки, вересу. Найбагатщий із трав’янистих рослин дає зніт (на свіжих згарищах сильнІ сім’ї збирають з нього по пуду і більше меду за день), із деревних —біла акація та липа.

У головних медоносних рослин фаза цвітіння настає неодночасно. Лучне різнотрав’я, наприклад, як правило, зацвітає в середній смузі країни в кінці першої декади червня, липа — на початку липня, гречка — слідом за нею. Таке чергування у цвітінні медо-посів створює або один тривалий головний медозбір, або кілька самостійних, якщо цвітіння одного відділяється від другого якимось відрізком часу.

Залежно від місця зростання, грунтово-кліматичних особливостей місцевості навіть цвітіння одного й того ж медоноса відбудеться не в одні й ті ж строки. Представники суходільних лук зацвітають раніше і закінчують цвітіння швидше, ніж ті ж рослини заплавних лук. Строки розвитку й цвітіння рослинності рівнинної місцевості не збігаються із строками зацвітання і періодом цвітіння тієї ж флори місцевості з горбистим рельєфом. Вiдмiнності бувають тим більшими, чим більша різниця у висоті розміщення медоносних рослин.

Таким чином, медозбір з одних і тих же рослин зумовлюється не тільки їхніми видовими особливостями і кількістю, а й грунтово-кліматичними умовами та місцем, де вони ростуть.

Знати строк настання головного медозбору необхідно, щоб підготувати до нього сім’ї з максимальною кількістю бджіл і зразу ж включити їх у медозбір.

Строки цвітіння медоносів, які визначають тип медозбору, встановлюють звичайно по дню зацвітання першого весняного медоноса чи пилконоса. Проте залежно від погодних умов весни фази розвитку головних медоносів можуть наставати або значно раніше або пізніше, іноді ця різниця буває більш як на десять днів у той чи інший бік. Строки можливого початку головного медозбору визначають, користуючись середніми багаторічними даними про цей медонос, враховуючи строк розкриття бутонів одного з перших весняних медоносів, від якого і ведуть рахунок. У середній смузі Росії, наприклад, від початку пилкування ліщини до зацвітання дрібнолистої липи проходить 2,5 місяці, а в Середній Азії від зацвітання гусячої цибулі до медозбору з псоралеї — 89— 91 день. Інтервали в квітуванні весняної та літньої флори залишаються більш-менш постійними. Похибка у визначенні строків звичайно не перевищує 2—3 дні.

Медоноси головного медозбору зустрічаються не всюди, а кожний із них відособився в певній місцевості, тому типи головних медозборів у різних районах неоднакові. На Далекому Сході, зокрема, він складається з медозборів із амурського бархату і чорноклену, липи та літньо-осіннього різнотрав’я; в центральних районах — з різнотрав’я, липи, гречки; у Середній Азії-—в псоралеї, верблюжої колючки, гірського різнотрав’я і бавовнику.

Джерелом весняного головного медозбору є акація жовта і біла. Жовта акація поширена по всій центральній Росії, Уралу, Сибіру та Алтаю. Особливо багато її в горах Алтаю, де вона росте суцільними масивами. Зацвітає тут у кінці травня, а закінчує квітування в середині червня. Медозбір з неї добрий, щорічний. При сприятливих умовах сильні сім’ї збирають акацієвого меду по два пуди і більше. Не випадково місцеві пасічники вважають акацію медоносом-богатирем. На жаль, медозбір з неї іноді переривається похолоданням.

Значні насадження цього цінного медоноса є в полезахисних смугах, парках Центральної і Нечорноземної зон Росії. У цих районах медозбір з акації стабільний.

Ще більш медоносна акація біла. Її багато в лісах Молдови, Кавказу, Кубані, півдня України, європейських країн, Південної Азії та Середньої Америки. Велике місце як декоративній рослині відведено їй у насадженнях міст і сіл, полезахисних і придорож-них смугах. Нектаропродуктивність білої акації висока — до 1 тис. кілограмів з гектара. Пасічники називають її південною липою. Грона білої акації бувають повні нектару, дивний ніжний аромат яких чути навкруги до двох тижнів. За цей дуже короткий період сильні сім’ї збирають по 40—50 кг чудового меду, а при двох медозборах з акації, що квітує в різні строки, у насадженнях міст і природних лісах — до 70 кг.

Пасічники Угорщини і Болгарії стабільно одержують по два магазини білоакацієвого меду з вулика.

Ліси в передгір’ях і горах Кавказу, Криму, півдня та південного заходу Європи багаті на прекрасний медонос — каштан їстівний. Нін зацвітає звичайно в кінці червня й залежно від висоти розміщення квітує до 3—4 тижнів. Хоч мед з нього і темний, непривабніший, але дуже поживний і цілющий. Пояснюється це не тільки хімічним складом нектару, а й наявністю у ньому, як ні в жодному пішому меду, великої кількості пилкових зерен.

Каштан :— багате джерело пилку. Сім’ї запасають його надовго. Тому пасічники охоче везуть своїх бджіл у гори до каштанів.

Хорошим медоносом є каштан кінський. Це чудове декоративне дерево прикрашає вулиці й площі багатьох міст землі. Нін цвіте раніше від каштана їстівного майже на два місяці. Медозбір з нього добрий, мед світлий.

Наша Батьківщина багата на липу — один із головних джерел виробництва товарного меду вищої якості.Типовий мед (липець) користувався особливим попитом споживачів, здавна вважався предметом експорту і був поза конкуренцією.

Липняки — першокласні медоноси. Вони становлять особливий інтерес і для сучасного бджільництва — промислового й любительського. Сторічне дерево липи здатне виділити більше чотирьох відер нектару. Липа взята під охорону держави, вирубка її заборонена або строго обмежена.

Липа — найголовніше джерело одержання меду для пасічників Центральної Росії, Передуралля, Поволжя, Далекого Сходу.В листяних лісах цих регіонів вона значно переважає інші породи дерев і переходить у суцільні масиви з багатьох тисяч гектарів. Особливо багаті на липу райони Верхньої та Середньої Волги, а також Башкирії, Татарії, Чувашії, Мордовії тощо. На Далекому Сході вона займає кілька мільйонів гектарів, майже суцільно покриваючи численні розпадини і сопки. Тут, як ні в якому іншому місці країни, зжилися три зовсім різні за своєю природою види липи: такета дрібнолиста, амурська середньолиста й маньчжурська широколиста. Першою зацвітає такета (кінець червня — початок липня), і як тільки медозбір з неї почне спадати, розкриваються ще численніші скарбниці з нектаром липи амурської.

Останньою зацвітає липа маньчжурська. її тут називають королевою далекосхідної флори. Двадцять три — двадцять п’ять днів пахощами дивовижного аромату липи наповнена тайга, з квітів якої, як із джерела, п’є нектар. Сильні працездатні сім’ї приносять з неї до двох пудів меду за день, а всього за період цвітіння всіх нидів ліній збирають по 200 кг і більше. Бджільництво тут стало одним із найулюбленіших занять населення.

Такі високі медозбори, які не мають собі рівних ні за тривалiстю, ні тим більше за силою, визначаються не тільки поєднанням трьох різних видів липи, а й м’яким морським кліматом, порізаним рельєфом місцевості та високою родючістю грунту. Проте 50-60 кг меду, які можна одержати з липи в інших зонах від сім’ї, добре підготовленої до цього медозбору,— теж чудово.

Медозбір з липи інтенсивний. Найбільше виділення нектару спостерігається в період, коли ночі теплі, парні, денна температура 22—24 °С, дні тихі, безвітряні, а сонце прикрите легким серпанком, висока вологість повітря — 70—80 %. Збільшують нектарність і грози. Трохи побурілі квітки буквально сочаться світлим духмяним нектаром, ароматом якого густо настояне повітря.

У великих містах, таких як Москва, Казань, Саратов, Ульяновськ, Горький, чимало липових насаджень на вулицях і площах, а в передмістях — липових парків і гаїв. Більшість дерев росте на дуже доброму грунті, за ними доглядають (поливають, підгодовують, обрізують), в результаті чого нектаровиділення буває щедрим і майже щорічним.

Особлива цінність липи у містах полягає в тому, що медозбір з неї починається на 10—14 днів раніше, ніж з липи, що росте на лісовому масиві. Завдяки кочівлі пасічники-любителі практично мають можливість подовжити медозбір з липи від 12 до 26 днів й одержати в два рази більше меду. На жаль, липа дуже чутлива до висушувальних південно-східних вітрів і низьких температур, коли виділення нектару припиняється.

Здавна відмінним джерелом медозбору була і залишається трав’яниста флора з величезною видовою різноманітністю квіткових рослин. Найцінніші з них конюшина біла і рожева, лядвенець, горошок мишачий, шавлія, вероніка, люцерна жовта, герань, волошки, материнка, борщівник та інше різнотрав’я. Вони цвітуть, як правило, майже одночасно. Тому бджоли збирають мед не з одного якогось виду цих рослин, а одночасно з кількох. Мед, зібраний бджолами з такого різнотрав’я, називається квітковим, або поліфлерним, тобто з різних медоносів. Він має чудові смакові якості і високі лікувальні властивості.

Медозбір з різнотрав’я буває звичайно середнім, а в деяких місцевостях навіть сильним (до 7 кг за день) і тривалим, особливо у важкодоступних гірських і лісових районах, де цю рослинність довго або зовсім не скошують.

Луки у нас займають великі площі їх багато на північному заході країни, у Центральній Росії, Гіередураллі, Поволжі. Заплавні луки по Волзі, Дніпру, Оці, Білій та їхніх притоках багаті на бобові, зонтичні, складноцвіті. Значний шар мулу — природного концентрату органічних добрив, який залишається після спаду води, зумовлює буйний розвиток трав’янистої флори, її високе стабільне нектаровиділення. Максимальному нектаровиділенню сприяють теплі дощі, ранкові роси, різниця нічних і денних температур, яка посилює секрецію нектару.

Особливе місце в медоносній флорі Росії займають заплавні луки по берегах великих сибірських річок — Єнісею, Обі, Іртиша, лівобережні заплави яких простягаються на 50—60 км у ширину і бувають повністю зайняті медоносними травами.

Луки Сибіру вражають не лише різноманітністю видів квіткових, а й своєю неповторною соковитістю та розкішністю. Дивуєшся тільки, як усе це може вирости в такому суворому краї й у надзвичайно короткий строк!Довго, близько семи місяців, триває тут зима. До кінця квітня лежить у тайзі двометровий шар снігу і тримаються морози, даючи про себе знати й у травні, а вже в серпні знову починаються заморозки. І це буває не десь у крайніх точках, а в центральних і навіть південних районах Сибіру. Алє як тільки подих весни торкнеться цих місць, відразу ж оживає рослинний світ: ще не встигне розтанути сніг, а вже бубнявіють і лопаються бруньки, зацвітають вербові, ростуть трави. Здається, всі представники рослинного світу цього суворого краю поспішають скористатися кожним погожим днем і пройти всі фази розвитку до того, як їх знову скує льодова холоднеча.

Про інтенсивний ріст рослин потурбувалась і сама природа. Тепло й світло, необхідні для їхнього життя, вона дає їм з перших же днів травня, але особливо багато в червні й липні. За три місяці трав’яниста флора проходить усі фази розвитку: в травні й частково у червні вона набирає вегетативну масу, з другої половини червня і весь липень цвіте.

Казково різноманітна медоносна флора гірських лук — альпійських і субальпійських. Дуже багато тут першокласних медоносів — гірської конюшини, материнки, сосюреї (іТ також називають білковкою або чорнушею широколистою).

Медозбір з гірського різнотрав’я дуже інтенсивний і тривалий. Пояснюється це передусім особливостями рельєфу. Рослини зацвітають спочатку біля підніжжя південних схилів, де більше тепла та світла, і терасами поступово піднімаються вище. Рослини північних схилів цвітуть пізніше. В той же самий час як рослинність, обернена до полуденного сонця, вже цзіте, ті ж її види, що ростуть на протилежному боці гір, тільки вступають у фазу бутонізації. Крім того, тут зустрічаються такі екологічні види, яких немає чи дуже мало на південних схилах.

Різноманітність видів медоносної рослинності й неодночасність їхнього цвітіння роблять медозбір не тільки інтенсивним і тривалим, а й стабільним.

У субальпійському медоносному різнотрав’ї Кавказу дуже багато зонтичних і складноцвітих, а рослинність верхнього зеленого поясу—альпійські луки, які за велику різноманітність ещів квіткових образно називають альпійським килимом. Уся ця флора с винятково цінною для бджіл, характеризується буйним цвітінням і постійністю нектаровиділення. Цьому сприяють гори, що закривають рослинність від холодних, північних потоків повітря і висушливих південно-східних вітрів, родючість грунту. Близькість Чорного і Каспійського морів роблять клімат м’яким і вологим.

Цінність кавказької медоносної флори, як і рослинності гір Алтаю та Тянь-Шаню, полягає не тільки в тому, що тут велика видова різноманітність, а й у тривалості цвітіння рослин, зумовленій) сприятливими умовами для їхнього зростання. Багато цінних медоносів на альпійських луках Гімалаїв, Альп і Карпатських гір.

З багатющої трав’янистої рослинності лісів особливо медоносні дягель лікарський і зніт (іван-чай), за висловлюванням сибірських пасічників — медоноси-силачі, а в лісах північного заходу країни — верес.

Із медоносів полів головною медозбірною культурою є гречка. Вирощують її майже повсюдно. Особливо великі масиви цієї культури на Україні, в Білорусії, Центральній Росії, Казахстані. Вирощують її в Європі і навіть у гірських областях Північно-Західної Індії. На півночі цієї країни вона до цих нір зустрічається в дикому вигляді.

Строк цвітіння залежить від природно-кліматичних умов зон. У Білорусії, наприклад, гречка починає цвісти з кінця червня, а закінчує залежно від строків сівби в середині серпня. При сприятливій погоді сім’я приносить за день 5—6 кг меду. В інших зонах медозбір з гречки збігається із закінченням медозбору з липи і продовжує його.

Цвіте гречка майже місяць. Найбільше нектаровиділення спостерігається в період масового цвітіння, який звичайно триває близько двох тижнів. Сім’ї приносять у цей час в середньому по 4—5 кг нектару за день. Якщо гречка висіяна у кілька строків, медозбір з неї довший і гарантований. Недарма пасічники кажуть: з гречки — без осічки. Найбільше нектару квіти цієї культури виділяють уранці, тому бджоли інтенсивно працюють на ній лише в першій половині дня.

Не менший інтерес для пасічників становить соняшник. Безмежні поля під цією олійною культурою на Україні, Кубані, у центрально-чорноземних районах, Поволжі, на Уралі, в Казахстані .

Соняшник — один із останніх медоносів сезону. Він цвіте місяць, майже до кінця серпня, добре нектароносить на багатих чорноземах при температурі 25—30 °С. Посилює виділення нектару достатня вологість грунту і повітря. Пасічникам відомі 8—10-кілограмові збори меду за день. Найбільш сталий медозбір З—4 кг. На нечорноземних, менш родючих грунтах виділення нектару невисоке. Виведені нові, дуже нектароносні й врожайні сорти цієї важливої олійної культури. Значення соняшника як медоноса і пилконоса все більше зростає.

Джерелом головного медозбору для більшості районів Середньої Азії є псоралеп (ак-курай) — багаторічна бобова рослина. Дуже поширена вона на півдні Казахстану і в Узбекистані. Зацвітає псоралея в середині травня, а закінчує цвітіння у кінці липня. Максимальне продукування нектару буває в дні з температурою повітря близько 30 °С. За період цвітіння сильні сім’ї збирають з цієї рослини по 7—8 пудів меду.

Одночасно з псоралеєю цвіте верблюжа колючка — один із найкращих медоносів пустель і напівпустель Середньої та Південної Азії. Медозбір з неї інтенсивний і триває 20—25 днів. Обидві ці рослини займають величезні площі, ростуть у різних місцевостях, тому кожна з них є джерелом самостійного головного медозбору. На псоралею й верблюжу колючку дуже багата субтропічна рослинність Закавказзя і Латиноамериканських країн. Медозбір з них тут доповнюють шавлія та вероніка сива.

У травні в Середній Азії починається відмінний медозбір у лісах, що розкинулися по заплавах великих рік, із заростей шспгиля — колючого чагарника. Сильна сім’я збирає з нього за день до півпуда меду й більше. Цвіте він близько двох тижнів.

У другій декаді червня зацвітає лучно-степове і гірське різнотрав’я— материнка, шавлія, зизифора, буркун, синяк, волошка, змісголовник, будяк та інші, додають стійкий середній медозбір.

Найважливіша рослина головного медозбору середньоазіатськіх республік — бавовник, під яким щорічно зайняті великі площі. Бавовник — найдавніша сільськогосподарська культура Індії, відома тут понад дві тисячі років. Багато його в Мексіці і Нікарагуа. У районах вирощування бавовнику відмічається особливий інтерес до заняття бджільництвом. Цвіте він з кінця червня до кінця вересня, а в південних районах захоплює і значну частину жовтня. Найбільшу кількість меду з бавовнику збирають бджоли в липні та серпні, у період масового цвітіння.

Рослинність у цьому регіоні скупчується в місцях, де вона у змозі якось протистояти спеці. Одні види рослин розподілялись по долинах і заплавах річок: другі—по оазисах і біля джерел; треті піднялись високо в гори, де завдяки близькості снігів спека стає безпечною, четверті виробили здатність добувати вологу з глибоких шарів грунту, проникаючи за нею своїм корінням на глибину 10—15 м.

Пристосувались до цих умов і медоносні бджоли. Інтенсивно летять вони за медозбором у прохолодний період дня. В найжаркіші години їхній літ помітно знижується.

Важливе значення мають і джерела так званого падевого медозбору. Падевий мед дуже багатий на цукри, мікроелементи, кислоти і ферменти, він ціниться не стільки за поживні, скільки за лікувальні властивості. Особливо багато його добувають у Західній Європі, де він користується великим попитом. У Греції на падевий мед припадає більше половини всієї одержуваної від бджіл продукції, в Астралії — до 80 %.

Багато виділяють паді комахи паразити хвойних дерев — ялини, ялиці, сосни, кедра і листяиих — дуба, бука, лили, клена, осики та верби .

Коли дуже розмножуються комахи-падевиділювачі (їх іноді називають союзницями медоносної бджоли), гектар ялинового лісу може дати до 700 кг паді, соснового — 500, дубового — 350— 100 кг. За словами М. М. Витвицького, «медоточива» попелиця не раз рятувала бджіл у роки з немилосердною засухою.

До джерел падевого медозбору заповзятливі пасічники спеціально підвозять пасіки й одержують багато меду. Вони навчилися його прогнозувати, визначати зони максимального поширення падевих джерел за перезимованими яйцями комах-падевиділіовачів і за колоніями мурашок (там, де є мурашки, виділення паді збільшується на 50—70 % ). Весь зібраний падевий мед підкачують.

Як тільки рослини починають виділяти нектар і бжоли-розвідниці повідомлять про знайдені ними медові скарби, сім’ї переключаються на медозбір.

Незважаючи на те що інстинкт нагромадження кормів спрямовуэ дiяльнiсть в одне русло, продуктивність їхня буває далеко не однаковою. Пояснюється це різною якістю сімей. Ті з них, які ¡(берегли свою силу і працездатність, зберуть меду набагато більше, ніж ті, що роздробились під час роїння.

Неройові сім’ї на сигнали бджіл-розвідниць реагують швидко й за короткий строк, буквально за кілька годин, уводять всі свої резерви у збір меду.

Сім’ї, що роїлися, значно ослабли після цього, а молоді покоління ще не дозріли для роботи в полі і включаються у медозбір повільніше й пізніше. Причиною цього є недостатня обізнаність сім’ї про медозбір, який почався, через малу кількість бджіл-розвідниць, що беруть участь у відшукуванні нектароносів. Якщо ж у цій сім’ї, крім того, й матка не встигла спаруватися, переключення бджіл на медозбір ще більше затягнеться. Втративши кілька перших днів медозбору, часто хорошого, сім’я кінець кінцем включається в збір меду. Чисельність бджіл, які вилітають на медозбір, тепер уже зростає в неї з кожною годиною.

Відкритого розплоду у цієї сім’ї немає, гніздо відбудоване. Тому вона випускає всіх своїх бджіл, здатних до польоту, на збір меду. їх кількість щоденно поповнюється народжуваними поколіннями. Енергія льоту висока: всі бджоли молоді, сильні, ще не брали участі ні в яких роботах. Проте в її гнізді не вистачає корму. Старі запаси материнська сім’я витратила на себе і потомство у період росту й розвитку, нових заготовити про запас не змогла, оскільки її' життям керу паз інстинкт розмноження та роїння. Крім того, частину меду забрав з собою рій, можливо, й не один. Вона може опинитися під загрозою загибелі від голоду, якщо своєчасно не забезпечить себе достатніми запасами корму. Цю загрозу сім’я інстинктивно відчуває, тому всю діяльність спрямовує на збір нектару.

У рою природа зразу ж загострює два інстинкти — будівельний і медозбірний. Оселившись в житлі, він у перші ж хвилини наче розпадається на дві частини: одна, більша, починає будувати гнізда, друга включається в збір корму, без запасів якого, як і без гнізда, життя його неможливе.

Як тільки основи гнізда-будуть закладені, бджоли-будівель-ниці переходять на збір нектару. Медозбірний інстинкт стає головним, спрямовуючим усю діяльність сім’ї.

З особливою енергією бджоли рою працюють на медозборі. Це й зрозуміло: в щойно відбудованому гнізді корму ще немає і їм його ніхто не приготує. Мед потрібно збирати самим. Бджоли поспішають запасти його якомога більше ще й тому, що з появою в гнізді розплоду сім’я змушена буде виділити частину льотних бджіл на догляд за ним.

Рій, що виходить напередодні або на початку головного медозбору, при сприятливих погодних умовах звичайно збирає меду більше, ніж йому потрібно буде на живлення.

Краще зайва надставка, ніж нестача одного стільника. Бджоли вносять у вулик нектар, частіше рідкий, з вмістом 70—80 % води. Щоб перетворити цукристий сік у мед, вони розбризкують його на якомога більшій площі стільників, намагаючись налити и порожні комірки не більше як на 1/4 частину їх об’єму. Це і дає їм змогу прискорити випаровування із наприску води.

При нестачі у вулику стільників бджоли змушені заливати комірки до краю, а часто й складати наприск у них з майже добрілим медом, чим викликають зайві затрати праці на нову їх переробку.

Вважають, що при медозборі 3 кг за день сім’ї потрібно цілий корпус багатокорпусного вулика або одна магазинна надставка нулика Дадана. Але оскільки внесений у вулик нектар повноцінним медом стає не раніше як через сім діб, а бджоли продовжують протягом цього часу вносити нектар, для його розміщення будуть потрібні нові стільники.

Практика свідчить, що під час будь-якого медозбору у бджіл повинно бути достатньо вільних комірок. Краще мати у вулику одну зайву надставку, ніж нестачу хоч би одного порожнього стільника. Ця нестача місця у вулику знижує льотну енергію сім’ї. Бджоли-збиральниці і приймальниці, не знайшовши стільників з незаповненими комірками, принесений нектар зберігають у зобиках. Біля льотка збирається багато бджіл з вантажем. Сім’я поводить себе так, ніби у природі немає джерал нектару. В деяких випадках бджоли виходять назовні і під дном вулика будують стільники, які тут же заливають медом.

При медозборі з липи сім’ї потрібно стільки ж порожніх стільників, скільки їх у неї в розплідному гнізді. Сім’ям, які займають по три корпусщлають під нед стільки ж корпусів із стільниками, тобто об’єм вуликів збільшують у два рази. При особливо сприятливих умовах для медозбору можуть бути потрібні навіть додаткові надставки .

Під час головного медозбору, особливо тривалого, бджоли, споживаючи багато корму, щедро виділяють віск і будують стільники . Для використання цього дорогоцінного матеріалу й енергії бджіл-будівельниць у вулики періодично ставлять рамки з листами вощини, але в такій кількості, щоб не відірвати великої маси бджіл від медозбору на будівельні роботи. Вважають, що поставлені у вулик одна гніздова чи дві магазинні рамки з вощиною не позначаються негативно на льотній діяльності і разом з тим дають змогу одержати від сім’ї значну кількість стільників.

Встановлено, що при надмірному будівництві стільників, коли па вулик ставлять по цілому корпусу чи магазину з вощиною, сім’ї збирають меду в крайньому випадку в два рази менше, ніж сім’ї, які не займались таким великим будівництвом.

Рамки з вощиною дають звичайно сім’ям з постановкою на кулик кожного нового корпуса чи магазинної надставки. Магазини й корпуси під мед краще комплектувати із світлих стільників, що не були під розплодом. Тоді мед збереже свій природний смак, колір і аромат.

При недостатньому забезпеченні сотами надставки під мед можна складати й із стільників коричневих, навіть темних. Але їх використовують тільки для одержання відцентрового меду. До речі, у темні стільники бджоли складають мед так же охоче, як і в свіжовідбудовані. Темні стільники, в яких виводився розплід,чи магазинні, що з часом потемніли, міцні, добре переносять транспортування, краще протистоять відцентровій силі при відкачуванні з них меду. Під мед можна використовувати й трутневі стільники. У період головного медозбору в трутневі комірки матки яєць не відкладають. Тому багато пасічників у нас і за кордоном магазинні рамки спеціально навощують трутневою вощиною. Ці стільники більш місткі. Мед у них, особливо в свіжовідбудованих і запечатаних білосніжними кришечками, надзвичайно ніжний, повністю зберігає природний колір, смак, аромат і користується великим попитом. Такий же мед одержують і в магазинних стільниках з бджолиними комірками, коли ставлять по вісім, а не по десять рамок у надставку багатокорпусного вулика й по 9—10 даданівського. У товсті стільники входить більше меду, їх легше розпечатувати.

Під час медозбору, особливо інтенсивного, кожний стільник — як золото.

При нестачі стільників пасічникам, природно, доводиться вдаватися до частих відборів меду під час медозбору, особливо сального і бурхливого. Цю практику до того ж намагаються іноді й виправдати. Гадають, що маломедне гніздо начебто змушує бджіл збирати більше нектару. Тому мед вони відбирають майже через день. Правда, діяльність сім’ї після того, як її позбавлять запасів меду, посилюється. Це закономірно. Під час головного медозбору вона поспішає заготовити собі корм, тим більше, якщо в її гнізді, незважаючи на інтенсивну роботу, кількість меду не збільшується, а зменшується й на шляху бджіл весь час зустрічаються вільні стільники. ї все ж практика частих відборів меду хибна. Вона не тільки призводить до виробництва недоброякісного продукту (незрілого, який швидко псується), а й порушує ритм роботи сім’ї.

При відборі меду вранці або вдень потурбовані сім’ї приносять нектару майже наполовину менше можливого. Сім’ї, роботи яких перервались цією операцією в кінці дня, недобирають приблизно стільки ж меду наступного дня. Частий відбір меду з вуликів потребує до того ж дуже великих затрат праці.

М. М. Витвицький говорив, що той не знас природи бджіл, хто думає, що від достатку корму вони робляться лінивіші. Достаток меду у вуликах ніколи ще не призводив до поганих наслідків, а нестача — завжди.

Передові пасічники в нашій країні і за кордоном користуються іншим, дійсно прогресивним способом активізації льотної діяльності бджіл — створенням над їхніми гніздами постійно великої кількості порожніх стільників. Вони і є подразниками, на які сім’я відповідає активним льотом за медозбором.

Бджоли, за що, власне, людина і стала їх розводити, мають дуже цінну біологічну властивість — збирати мед про запас доти, доки його дають рослини й у вулику буде місце для його складання. Цим природа виключила ймовірність загибелі виду від голоду. Інстинкт нагромадження корму настільки сильно оволодіває сім’єю, що при нестачі у вулику порожніх стільників вона ніби йде на самознищення, заливаючи медом буквально кожну комірку, звільнену від розплоду, зовсім не даючи можливості працювати матці. Відомі численні випадки, коли гнізда сімей за час інтенсивного й тривалого медозбору повністю звільнялися під розплоду і всі стільники бджоли заливали медом, а сім’ї, перед цим сильні, спрацьовувалися в такій мірі, що до початку осені сходили нанівець, маючи всього по жмені бджіл, і, якби їх не підгилювали молодими бджолами за рахунок інших сімей, вони затнули б. Нестача стільників — це не тільки втрата меду, а й сім’ї.

Отже, ящ би багато меду не було у вулику, він не знижує льотної діяльності бджіл, активність якої визначається не відсутністю меду в гнізді, а кількістю нектбру в природі й необхідною кількістю вщьних стільників для його розміщення. Це одна із найважливіших умов найповнішого використання головного медозбору.

Хто недооцінює ролі стільників під час головного медозбору, той втрачає добру його половину. Пасічники-передовики запасають велику кількість стільників і дають їх сім’ям у міру потреби. Мед із вуликів вони відбирають лише в кінці кожного головного медозбору.

Враховуючи строки настання і характер головного медозбору (сила й тривалість), визначають прийоми його найповнішого иикористання. Одні з них дозволяють підтримувати в сім’ях напружений робочий ритм і виключають пасивність; другі дають змогу збільшити льотні резерви; треті забезпечують сім’ї таким об’ємом вулика і кількістю стільників, які дають їм змогу складати нектар у будь-якій кількості й не ухилятися від збирання його — свого головного і прямого обов’язку.

Під час головного медозбору бджоли приносять не тільки нектар, а й пилок, необхідний для вирощування розплоду.

Пасіку на колеса — І до медоносів. Як би місцевість не була багата на медоносні вгіддя, вона здебільшого не забезпечує щедро бджіл нектаром і пилком протягом весняного, літнього та осіннього періодів. В одному населеному пункті можуть бути зарості вербових, багато садів, але може не бути джерелом головного медозбору, якщо на прилягаючих землях вирощують зернові, просапні та інші медоносні культури.

В іншому місці, навпаки, немає або дуже мало весняної медоносної флори, а є чудовий старий липовий парк або липовий гай, з яких бджоли можуть зібрати чимало меду.

Зустрічаються і такі поселення, де є вербові і сади, луки і липа, але цих угідь або невелика кількість чи навіть багато, та не настільки, щоб у достатній мірі забезпечити нектаром усіх наявних тут бджіл. Іноді великі масиви дуже цінних медоносів — і спарцету, гречки, соняшника — знаходяться далеко від населеного пункту, і бджоли долетіти до них не можуть.

Часто буває, що медонос, на який покладають надії, раптом не виправдовує їх: він цвіте в спеку або, навпаки, у дощову погоду, пг сприятливу для льоту бджіл. Пасша залишається без меду, хоч за кілька кілометрів слідом за медоносом, який тільки що закінчив цвітіння, зацвітає пізніший медонос головного медозбору. В добру погоду з цього медоноса можна одержати багато меду, яшцо до нього підвезти бджіл.

Транспортування бджіл від одного джерела медозбору до іншого називається кочівлею. Мабуть, у той момент, ката людина вперше взяла з лісу диких бджіл і разом з гніздом перенесла ближче до свого житла (для зручності догляду та охорони), виникла думка переїжджати (кочувати) з ними від одних медоносів до інших. Може бути, що в ті далекі часи й народилася народна приказка з глибоким змістом: «За медом треба їхати». А сучасні пасічники, що на автомобілях кочують із своїми пасіками за сотні кілометрів, кажуть: «Бензин кращий «корм» для бджіл». «Тепер не бджоли шукають корм, а пасічники».

Кочівля — велике досягнення пасічницької техніки. Вона дас змогу брати нектар там, де його більше, звільнитися від медозбір-них вікон, якоюсь мірою робить пасічників незалежними від навколишнього середовища.

Кочовий метод бджільництва найдавніший. Його широко застосовували всі народи світу, особливо слов’яни. Колодні вулики і сапетки перевозили кіньми і волами, запряженими у вози, гарби, а кавказькі народи до важко доступних гірських лук — в’юками на ослах і конях. Чабани, що йшли в гори з отарами овець, часто брали з собою й бджіл. По невеликих річках, русла яких пролягали через лісові масиви і заплавні луки, до цього нектарного багатства вулики доставляли на плотах і баркасах.

Виникнення культури землеробства відтіснило лісові масиви, на які були так багаті слов’янські землі, від поселень, а на полях почали вирощувати ентомофільні культури (бобові, круп’яні, олійні). Бджіл стали все частішей більше підвозити до цих рослин для їх запилення та одержання меду.

Кочують з пасіками ке тільки до джерел головного медозбору, а й до другорядних медоносів для інтенсивнішого нарощування молодих бджіл до медозбору або з метою кращої підготовки бджіл до зими. Пасічники Кубані, наприклад, ранньою весною вивозять своїх бджіл на зарослі лісами заплави річок, у передгір’я і гори Кавказького хребта та до деревно-чагарникової рослинності. Коли сім’ї наростять там значну кількість бджіл і розплоду, поповнять запаси корму, їх перевозять у населені пункти на медозбір із білої акації й гледичії. Далекосхідні пасічники після медозбору в тайзі з липи їдуть із бджолами у лісостеп на медозбір з леспедеці й пізнього різнотрав’я. Сім’ї, ослаблені на медозборі з липи, там добре поправляються, нарощують молодих бджіл до зими, а при сприятливих умовах навіть збирають чимало меду. Багато пасічників Московської області весною вивозять своїх бджіл на вирубки до заростей лісової малини, влітку — на лугове різнотрав’я по заплавах річок, до міських липових насаджень, а потім на гречку в сусідні області.

Медоносна рослинність багатьох міст і селищ становить велику цінність для любительського бджільництва. Міські площі, проспекти, вулиці бувають озеленені липою, каштаном, білою акацією, гледичією. Бульвари, парки та інші насадження майже повністю складаються з липи і гостролистого клена. Багато також жовтої акації, жимолості татарської та інших медоносних чагар-пиків. По берегах міських ставів і водойм ростуть верби.

У Москві та її зеленій зоні, наприклад, близько 100 тис. гектарів насаджень з великою кількістю дуже цінних медоносних порід. Цими медоносами успішно користуються столичні і підмосковні пасічники. Рижани також використовують липовий медозбір. Щорічно привозять у місто до 2 тис. бджолиних сімей і одержують по 30—40, а в інші роки по 50 кг меду від сім’ї.

Багато любителів природи утримують бджіл у Києві, Куйби-шеві, Воронежі, Фрунзе та інших великих містах. Сюди на весняний і літній медозбори з чагарникової й деревної рослинності і:і своїми пасіками кочують сотні пасічників з приміських зон. Завдяки кочівлям можна одержувати мед 3—4 рази на рік.

Той, хто хоч раз перевіз свою пасіку на медозбір і відчув переваги цього способу утримання бджіл перед стаціонарним, назавжди стане кочовим пасічником і в міру можливостей ніколи не пропустить медозбору, що почався десь близько. На жаль, далеко не всі пасічники кочують із бджолами: одні через складність підготовки сімей до кочівлі, труднощі транспортування або побою-нання загубити бджіл у дорозі, другі через зайнятість на роботі або незручності похідного життя. Деякі з цих доводів, може, й обгрунтовані, але не настільки, щоб добровільно відмовитися від 40—50 кг меду, а часто й більше, які додатково одержують кочові пасічники з кожного вулика.

Підготовка бджолиних сімей до кочівлі не така вже і складна, тим більше, якщо вулики заздалегідь обладнані всім необхідним для кочівлі. Не становить особливих труднощів й охорона їх у лісі чи в полі, якщо пасічники-любителі кооперуються по кілька чоловік і почергово знаходяться біля бджіл. При такій організації кочівлі їм простіше створювати нормальні побутові умови, доставляти продукти, газети, поєднувати роботу на підприємстві з відвідуванням своїх пасік. У колективі, хай невеликому, не відчувається самотності. Постійне спілкування один з одним збагачує аиання, досвід. А оскільки ці групи звичайно підбираються з людей, близьких за поглядами, їхнє життя на природі набуває особливої привабливості й надовго запам’ятовується. Таким невеликим групам пасічників-любителів часто йдуть назустріч і господарства, що мають великі маоиви культурних медоносних угідь і зацікавлені у їх запиленні, особливо ті, в яких не вистачає своїх бджіл.

Кочівля з бджолами — кращий активний відпочинок. Особливо вона приємна влітку. Це не тільки теплі ночі, наповнені ароматом квітів і свіжого меду, а й пора достатку в лісі ягід, горіхів і грибів, жадібного клювання риби. Чи не справжня насолода провести «кою відпустку разом із бджолами серед краси та дарів природи!

Перш ніж почати підготовку сімей до кочівлі, завчасно підшукують масив із тим чи іншим медоносом і визначають можливі і троки зацвітання.

Г. П. Кондратьев писав про те, що з якою б метою не організовувались заняття бджільництвом — з пристрасті до природознавства, любові до бджільництва, необхідності добування засобів для існування чи з комерційною метою збагачення, у всіх випадках в основу повинно бути покладене вивчення місцевості.

Якщо вдалося підібрати дві відносно рівноцінні щодо запасів нектару ділянки, то перевагу віддають тій, яка має родючіший грунт (липа, наприклад, що росте на супіщаних землях, хоч і рясно цвіте, нектару майже не виділяє, а на глинистих й особливо чорноземних грунтах нектароносить дуже добре і майже щорічно) й розміщується на нерівному рельєфі. Це значно подовжує строки цвітіння і робить медозбір тривалішим. У зніті (іван-чай), кажуть пасічники, треба шукати зніт. На торфовищах він нектароносить слабо, на свіжих згарищах — дуже добре.

Якщо один масив сільськогосподарських медоносів знаходиться у відкритому полі, тим більше на підвищеному місці, а другий — на рівнині й поблизу лісу, лісосмуги чи невеликої річки, вибір зупиняють на останньому. Тут мікроклімат м’якший, вітри слабші, що сприяє не тільки нектаровиділенню, а й роботі бджіл.

Розміщувати пасіки біля великих водойм небажано, особливо коли медоноси знаходяться на другому їхньому боці. Це обов’язково призведе до великої втрати льотних бджіл.

Важливо враховувати кількість атмосферних опадів, які випадали за період вегетації медоносних рослин. Часто дощі проходять смугами, охоплюючи лише якусь частину району, тоді як інші площі мають недостатньо вологи. Там, де своєчасно пройшли дощі й у грунті збереглися запаси вологи, нектаровиділення, природно, буде значно інтенсивнішим.

Нерідко кочують з медоноса, посіяного рано, на той же медонос, пізнього строку сівби. Медозбір розтягується, ймовірність одержання з нього меду підвищується.

Бажано, щоб, крім медоноса головного медозбору, на рому ж масиві або поряд із ним були медоноси побічні. А якщо основний медонос підводить або він дає медозбір не цілий день, наприклад, гречка, бджоли будуть працювати на медоносах другорядних.

Беруть до уваги і природні особливості бджіл. Середньоро-сійські універсальні. Вони продуктивно працюють на більшості медоносів, особливо на малині, зніті, липі, гречці, вересі та різнотрав’ї. Бджоли крайнські дуже добре відвідують гречку і трав’янисту флору. Сірі ж кавказькі, навпаки, гречки уникають, а з різнотрав’я й соняшника збирають найбільше меду.

Про нектаронродуктивність природних і сільськогосподарських угідь, стан рослинності та грунту не зайве проконсультуватися у місцевих пасічників і агрономів — не всі сорти гречки й соняшника однаково медоносні.

Найважливішим фактором, який визначає кінцевий результат бджільницького сезону, є добре знання медоносної флори і вміння прогнозувати медозбір.

Пасічники, що вирішили кочувати до сільськогосподарських медоносів (коріандр, гречка, соняшник та ін.), повинні одержати у керівників господарств згоду на право розміщення вуликів. До посівів гречки бджіл підвозять на початку розкривання бутонів, оскільки найбільше нектаровиділення у неї буває в перші два тижні цвітіння.

При бажанні вивезти пасіку в ліс дозвіл беруть у лісництвах. Нони ж відводять місця й для її розміщення. Місце підбирають на лісовій галявині чи узліссі, біля або серед масивів медоносів. Нибраний майданчик має бути сухим, добре прогріватися ранковим сонцем і з рослинністю, яка б захищала вулики від сонця її жаркі години дня.

Біля сильних медоносів, таких як липа, біла акація, а нерідко і біля сільськогосподарських, на одному місці інколи розміщують по 100—150 сімей. При такій скупченості медоносні рослини в радіусі продуктивного льоту бджіл настільки перенасичуються бджолами, що нектару для них, тим більше на робочий день, часто не вистачає. На збір однієї ноші бджоли витрачають значно більше часу, ніж коли живуть у природних умовах, де скупченість, навіть набагато меншу, природа виключила. Мабуть, тому бджоли великих пасік роздратовані під час головного медозбору, чого не спостерігається ца дрібних пасіках.

Зважаючи на природу бджіл, останнім часом пасіки стали розукрупнювати, й не лише біля слабких і середніх медоносів, а й біля сильних.

Найраціональнішим виявляється розміщення вуликів групами по 20—30 і не більше 50 сімей. Продуктивність таких пасік тільки завдяки розукрупненню різко зростає. Тимчасове розукрупнення пасік — найважливіший засіб успішного використання медоносних угідь.

При кочівлі бджіл до сільськогосподарських медоносів вулики ставлять безпосередньо біля них, використовуючи полезахисні смуги. Пасіки розміщують з протилежних боків масиву або посередині нього, якщо це можливо, для кращого запилення рослин і найповнішого використання нектару. Жодна пасіка не повинна знаходитись на перельоті бджіл іншої пасіки, інакше вона може стати пасікою-перехоплювачкою. При двоматочному утриманні бджіл вулики розміщують парами. Поряд з основними сім’ями ставлять відводки. Це полегшує підсилення сімей бджолами або розплодом відводків.

Незадовго до вивезення бджіл визначають шляхи під’їзду, поліпшують їх, якщо вони пошкоджені чи незручні, готують місце для розміщення вуликів, палатки або кочової будки для житла.

Іноді не вдається поставити пасіку поблизу багатої природної медоносної флори через відсутність під’їзних шляхів. У цьому разі точок розбивають в такому місці, масив медоносів від якого знаходився б у радіусі корисного льоту бджіл.

На ділянках, відведених від пасіки в лісі, заборонено вирубувати дерева й кущі, споруджувати капітальні будівлі (рублений будинок, зимівник), розбивати городи тощо. Ці ділянки виділяють лише на тимчасове, сезонне використання. Одним словом, кожен кочовий пасічник повинен беззаперечно виконувати всі розпорядження лісництв.

Сім’ї, утримувані в 12-рамкових вуликах і лежаках, до перевезення підготовляють так. У години льоту бджіл відкривають нулики і виймають із них рамки, запечатані медом більш як на половину, особливо у свіжовідбудованих стільниках. Ці важкі стільники під час перевезення поганою дорогою можуть обірватися й призвести до загибелі бджіл, а часто й маток. Видаляють також стільники, в яких багато рідкого меду (наприску). Замість них ставлять стільникові рамкм.

У гніздах, рамки яких не мають бокових постійних роздільників, між ними біля передньої і задньої стінок вулика ставлять тимчасові. Між останньою рамкою й боковою стінкою вулика вставляють роздільники клиноподібної форми, якими щільно стискають усі рамки.

Гнізда сімей у багатокорпусних вуликах спеціально до кочівлі не підготовляють. Стільники у них на 70 мм коротші, ніж даданів-ські, тому не такі важкі і тримаються міцно. Перевезення стільників із наприском безпечне, оскільки утворіОвана водяна пара по вузько-високому житлі добре видаляється через кочову сітку чи дашок. Рамки мають постійні роздільники і зрушитися з місця не можуть. Знімають лише надставки.

Влітку сім’ї бувають сильними і в їхніх гніздах багато розплоду, тому при перевезенні бджіл на вулики ставлять магазинні надставки з порожніми стільниками чи рамками, а поверх них укріплюють кочові сітки. Роблять це для того, щоб запобігти загибелі сімей від запарювання. Льотки закривають наглухо.

Кочові сітки роблять або спеціально, або монтують їх у дошках. У пасічників Румунії вони влаштовані інакше. До звичайної кочової сітки з боків додатково прикріплюють бруски довжиною, що дорівнює зовнішній довжині дошки. На кінцях брусків зроблені запили висотою 20 мм для утримання дашка й утворення вентиляційного отвору висотою 30 мм, який забезпечує нормальний обмін повітря при нічному та денному перевезеннях.

Під час руху, особливо по поганій грунтовій, гірській або лісовій дорозі, сім’ї збуджуються. Це збудження посилюється, якщо бджоли не мають змоги вийти з найжаркішої розплідної частини гнізда в іншу або із вулика назовні.

Ізоляція від зовнішнього світу не властива для бджіл. У природних умовах, як відомо, із свого гнізда вони завжди, в будь-яку хвилину дня і ночі, можуть вийти на волю.

Температура у вулику під час перевезення значно вища від оптимальної, особливо коли доступ повітря у вулик обмежений або зовсім припинений (це буває при закритих наглухо льотках і недостатній верхній вентиляції). До того ж бджоли великою масою скупчуються біля льотка, намагаючись вийти назовні, і ще більше збуджуються. Якщо в гнізді, крім того, залишилась якась кількість наприску або бджоли, потурбовані підготовкою до кочівлі, наповнили свої зобики рідким медом, повітря перенасичується вологою й вуглекислотою, вміст кисню у ньому з кожною хвилиною знижується. Збудження в таких задушливих умовах досягає межі, особливо у середньоросійських бджіл, які гостро реагують на будь-яке втручання в їхнє життя.

Бджоли, як відомо, знижують температуру свого тіла за рахунок випаровування води через дихальну систему. В умовах незадовільної вентиляції при надмірній концентрації вуглекислого газу органи дихання (трахеї) переповнюються водяною парою.

Бджоли викидають із зобиків до цього взятий мед, уся маса бджіл стає мокрою від меду, їхні дихальця закупорюються і перестають діяти. Сім’я протягом 10—15 хв гине від запарювання. Бджоли стають чорними, наче ошпарені окропом. Щоб запобігти кисневому голодуванню і запарюванню, забезпечують безперешкодне надходження повітря в гнізда.

На вулики з вентиляційними пристроями в дашках магазинів не ставлять. Бджоли піднімаються з гнізда уверх, під дашок, куди цільмо й легко надходить свіже повітря. Зазор між обв’язкою дшпка і стінками вулика повинен бути таким, щоб через нього бджоли не могли вийти назовні.

Іноді бджіл перевозять з навстіж відкритими льотками. Потурбовані перевезенням, вони мають можливість вийти з вулика (обираються звичайно на передній стінці), тому температура в гнізді вище оптимальної не піднімається. Під час руху на автомобілі вентиляція через відкриті льотки посилюється, потурбовані бджоли поступово повертаються у своє гніздо, сім’я заспокоюються. Щоб бджіл, які вийшли, не розгубити під час руху автотранспорту, вулики разом із кузовом машини накривають густою капроновою сіткою. Дуже поширений цей спосіб перевезення у США.

Єдиним недоліком його є те, що вулики потрібно навантажувати і розвантажувати вручну.

Вулик вважають підготовленим до перевезення після того, мк всі його розбірні частини надійно скріплені. Конструкції екріпів, якими користуються пасічники, різні: стрічкові, тросові, камкові та ін.

Вулики навантажують увечері, після припинення льоту бджіл. Якщо. їх вирішено перевозити у вуликах з відкритими льотками, перед навантаженням всередину дають по одному-два клуби диму. Бджоли набирають у зобики меду і ведуть себе спокійніше, не заважаючи роботі.

Перевезення бджіл по добрій асфальтозаній дорозі мало їх турбує. Розміщення вуликів в автомобілі особливої ролі не відіграє, проте їх краще ставити передніми й задніми стінками по ходу його. Сила інерції, що виникає під час швидкої їзди, буде тиснути не на площину стільників, а на їхні торцеві боки. Стільники, навіть важкі, не розламаються.

При перевезенні бджіл по поганих польових і лісових дорогах, но яких транспорт рухається повільно через сильні бокові коливання, вулики ставлять у машині стільниками впоперек дороги. На такому положенні вони стійкіші проти дії сил, які виникають нри різних бокових коливаннях.

Автомобіль починають завантажувати від кабіни водія, пасічницький інвентар, заправлений димар, особисті речі, палатку, продукти беруть в окрему машину або розміщують біля заднього борту однієї з машин із бджолами.

Отредактировано gogencon (2014-01-25 11:10:52)

0

2

Вулики, які належать кільком скооперованим пасічникам, у машині ставлять в два або три ряди. Вулики одного типу і розміру розміщують у нижньому ряду, решту — зверху.

У багатокорпусних вуликах сильні сім’ї влітку можна успішно перевозити в трьох корпусах, а весною і восени — у двох. Якщо вулики транспортують без дашків, поверх кочових сіток кладуть рейки або за розміром кузова збивають із них раму, на яку ставлять вулики наступного ярусу. При такому розміщенні доступ повітря до бджіл не порушується. Коли перевозять однотипні вулики з плоскими дашками, верхні ряди їх ставлять безпосередньо на дашки нижніх. Вулики міцно зв’язують вірьовками і вирушають у дорогу.

Швидкість руху з бджолами залежить від якості дороги: по асфальту — звичайна, як і з іншим вантажем, по путівцю — залежно від його профілю. В місцях із великими вибоїнами, щоб запобігти поштовхам, при яких важкі стільники можуть обірватися, їдуть повільніше.

Після приїзду до масиву медоносів (бажано встигнути до сходу сонця) вулики зразу розставляють не ближче 3—4 м один від одного. Якщо поблизу немає проточної води, недалеко від пасіки обладнують напувалку.

Прибувши на кінцевий пункт вночі, льотки відкривають в усіх вуликах. Сім’ї, особливо дуже збуджені, швидше заспокоюються. З приїздом на місце на світанку або із сходом сонця льотки відкривають через 1—2 вулики і насамперед у найсильніших сімей. Вихід бджіл на обліт одночасно з усіх вуликів у цьому разі неминуче призведе до надмірно інтенсивного обльоту, наслідком якого бувають зльоти значної кількості бджіл одних сімей в інші. Найчастіше нальоти бувають на найсильніші сім’ї. Це викликає ще більше підсилення одних сімей і ослаблення інших.

Після того як сім’ї, що почали обліт першими, стануть його закінчувати, відкривають льотки в решти. У разі появи протікання меду з якого-небудь вулика і якщо бджоли з нього на обліт не йдуть або облітуються дуже слабо, сім’ю оглядають і негайно подають їй допомогу; пошкоджені рамки виймають, а замість них ставлять стільникові або з вощиною. Дно з витеклим медом замінюють на чисте.

Увечері чи наступного дня, коли бджоли остаточно заспокояться й переключаться на збір меду, в гнізда сімей, утримуваних у лежаках, ближче до краю поміщають медово-пергові рамки. їх відбирають при підготовці до кочівлі, щоб цю пергу бджоли законсервували ,залили медом і запечатали. На верхніх брусках цих рамок роблять написи кольоровим олівцем: «Перга». На вулики для меду ставлять магазинні надставки або корпуси, заздалегідь заповнені стільниковими рамками й вощиною (по краях), і медово-пергові (по 2—3 всередині).

Пасічники нерідко кочують на великі відстані, інколи за сотні кілометрів. За коротку літню ніч подолати цей шлях часто не вдається, тому рух із бджолами продовжують і вдень. При швидкій їзді вулики добре вентилюються і небезпека перегріву і запарювання сімей виключається.

У негоду й прохолодну погоду бджіл перевозять у будь-який час доби. Вулики, не накриті дошками, при наближенні дощу прикривають брезентом. У задніх кутках машини прикріплюють дві рейки висотою на 1 м більшою, ніж висота верхніх рядів вуликів. До них прив’язують брезент, натягують, а потім прикріплюють його до передніх кутків кузова автомобіля. Тент, влаштований таким чином, надійно захищає бджіл від дощу і дає змогу продовжувати шлях. При розміщенні тенту нахилом до заднього борту вітер буде зривати брезент, а дощ потраплятиме на вулики.

Перед поверненням з кочівлі чи при переїзді на нові джерела медозбору з вуликів знімають усі медові надставки. Гніздові корпуси залишають на місці.

У практиці пасічників-любителів європейських країн особливо неликого поширення набули павільйони на 30—40 вуликів. Бджоли в них завжди готові до транспортування.

Щоб сім’ї, розміщені біля медоносів, працювали на повну силу, нони передусім повинні бути діяльними й мати великі резерви бджіл. Тільки сильні сім’ї здатні зібрати багато меду. За розрахунками К. Фаррара, «чотири сім’ї по 15 000 бджіл у кожній дадуть 100 фунтів меду, тоді як одна сім’я з 60 000 бджіл може дати понад 150 фунтів», або в шість разів більше кожної. Із нарощуванням сили сім’ї зростає вихід меду. Ще Г. П. Кондратьев говорив, що у спільних сім’ях — весь прибуток.

Залежно від того, з яких медоносів буде мед, визначають кількість надставок і стільників, потрібних для їх розміщення. На початку медозбору з різнотрав’я на вуликах достатньо мати під мед по 1—2 надставці, а в міру заповнення їх медом і з посиленням медозбору дають нові. Ставлять їх на верхні, вже заповнені, якщо бджоли сірої гірської чи італійської породи, або під них, коли бджоли середньоросійські.

При несильному головному медозборі, щоб не пустити матку и медові корпуси, на гніздові накладають розділювальну решітку. Коли застосовують магазини решітками не користуються. У магазинах з широко розставленими рамками матка не працює, і бджоли поступово заливають їх медом. Пасічники промислових ферм США, Канади, Австралії, Угорщини і значна кількість пасічників нашої країни під мед звичайно використовують магазинні надставки. З ними легше працювати, вони швидше заповнюються медом, тут не затримуються бджоли, коли при відборі меду застосовують карболову кислоту та інші хімічні речовини, які відлякують комах. Магазинні стільники добре переносять транспортування, практично вічні, тому що майже не пошкоджуються восковою міллю, для живлення якої потрібні не тільки перга, а й білкові речовини, що містяться в коконах. А їх у цих стільниках немає.

Щоб використати несильні медозбори, які чергуються, на кожний 12-рамковий вулик достатньо мати два-три магазини, на лежак один, на багатокорпусний вулик — два корпуси, крім розплідних, або три-чотири магазини. Там, де медозбір тривалий й нашаровується (різнотравний, липовий і гречаний), а з липи інтенсивний, потрібно значно більше стільників.

Після медозбору з лук надставки, заповнені медом, знімають. Якщо немає вільних стільників для використання медозбору і липи, мед відкачують. При достатніх запасах стільників з відкачуванням лучного меду краще почекати. Він може бути потрібний для повернення в гнізда у разі зриву чергових медозборів.

Кількість корпусів або магазинів із стільниками на період медозбору з липи повинна бути в крайньому разі у два рази більшою, ніж потрібно під час медозбору з лук. Ставити їх на вулики найкраще не під час медозбору, як це нерідко роблять, а перед ним або на його початку. Боятися того, що зайва надставка надмірно збільшить об’єм вулика, не треба: сім’ї в цей період дуже сильні, погода тепла і деякий простір у вуликах буде тільки сприяти роботі бджіл. Ці надставки потрібні не лише для складання меду, а й для розосередження бджіл. У них ідуть молоді бджоли, які працюють над ферментацією меду. Розосередження поліпшує середовище в зоні розплоду, що усуває причину виникнення ройового стану. Помічено також, що порожні стільники над розплідною частиною активізують льотну діяльність сім’ї. Постановка надставок у ході медозбору відволікає велику кількість бджіл-збиральниць. Денна продуктивність сім’ї різко знижується.

Високу енергію льоту бджіл зумовлює також інтенсивний і постійний обмін повітря. Завдяки цьому у вулику знижується температура повітря до нормальної, швидше зникає надмірна вологість меду. Швидкість руху повітря з гнізда при сильному медозборі може досягати 70 м за 1 хв, а маса вулика внаслідок випаровування води зменшиться за нічні години на 3—4 кг. Скільки ж енергії витрачає сім’я! Небезпека нападу чужих бджіл виключена, тому нижній і верхній льотки в розплідних корпусах тримають відкритими на всю ширину. При потребі посилити вентиляцію верхні корпуси зсувають до утворення щілини в 10—20 мм.

Як відомо, медоносні бджоли мають чудову властивість теплорегуляції, тобто вміння підтримувати максимальну температуру повітря в гнізді у будь-яку пору року — взимку і влітку, в безрозплідний і розплідний періоди, навіть якщо зовнішня температура повітря мінусова або коливається у великих межах. Але, виявляється, підвищити температуру на 15—20 °С бджолам значно легше, ніж знизити її на 2—З °С, коли вона під впливом зовнішнього середовища почне перевищувати оптимальну температуру гнізда.

У зв’язку з тим, що в жарку погоду, особливо у південних районах, температура навколишнього повітря під час літніх медозборів на 5—7 °С, а іноді й вища, ніж у вулику, дуже багато бджіл з польових робіт переключаються на вентиляцію житла. Бджоли з піднятими черевцями вишиковуються на прилітній дошці, дні і стінках всередині вулика, в різних місцях гнізда і «вмикають» вентилятори — з неймовірною швидкістю махають крильцями, провітрюють вулик. Робота ця виснажлива, одні бджоли постійно змінюють інших, знесилених.

Вентиляція потрібна не тільки для зниження температури і випаровування води з нектару, а й для постачання киснем яєць, личинок і лялечок, які дуже його потребують. Як бачимо, сім’ям необхідна посилена вентиляція гнізда, і її створюють штучно.

Бджіл краще утримувати в багатокорпусних вуликах. Оскільки вони складаються з кількох надставок, у жаркий час і в період головного медозбору частіше з 5—6, поставлених одна на одну,то це, звичайно, полегшує умови життя бджіл. Якщо з цього вулика трохи зсунути корпус, в утворені щілини, як по грубі, спрямовується знизу потік повітря і мікроклімат у гнізді поліпшиться. Зразу ж зменшиться кількість вентиляторниць. У лежаках із горизонтальними гніздами такого повітряного обміну створити не вдається.

Вулики розміщують в затінку рослинності, на північному схилі гір, ближче до води, яка помітно зменшує вплив спеки і, найголовніше, дає змогу бджолам вносити її в гнізда (цікаво відмітити, що бджоли у спекотливу пору воду, як і мед, заготовляють про запас). Всупереч загайному правилу — розміщувати напувалки на пригріві — на півдні, навпаки їх ставлять у затінку і по можливості на північних схилах, вулики фарбують тільки у світлі (білі чи сріблясті) відтінки, які відбивають сонячні промені.

Інтенсивна і постійно діюча вентиляція прискорює випаровування води з нектару, звільняє велику масу бджіл від потреби спеціально вентилювати вулик, сприяє підвищенню медозбору.

Під час літніх медозборів сім’ї будуть працювати ще краще, якщо вулики льотками розмістити на північ, а не на південний схід, як прийнято. Коли льотки звернені до тіньового боку, у вуликах холодніше, біля льотків менше бджіл-вентиляторниць, немає метушні, літ бджіл ритмічний, активний навіть у полуденний час. Недовгий літній день сонце при сході і заході якраз потрапляє їм у льотки, рано виманюючи їх із вулика й подовжуючи робочий день майже до темряви. Такого напрямку льоткам надають, коли ставлять вулики на медозбір.

Відмінності в діяльності і продуктивності бджолиних сімей залежно від напрямку льотків помітив ще М. М. Витвицький. Він писав, що вулики слід ставити влітку льотками тільки на північ. Бджолині рої в природному їх стані, які мешкають по лісах у дуплах, є й у цьому разі найкращими наставниками. Він помітив, що значно більше було і меду, й бджіл у дуплах, які мають виліт на північ протилежні цьому наслідки виявилися в тих, що мали отвір для вильоту на південь або захід, або між цими сторонами світу. Під час роїння, коли звичайно розміщують у відомих місцях порожні вулики почасти на деревах, а почасти на підмостках, рої, як правило, входять у вулики, повернені льотками на північ, і дуже рідко в поставлейі інакше.

Важливим і, на жаль, поки що недооціненим резервом підвищення продуктивності бджолиних сімей є безстільникові безматочні бджолопакети. Використовувати їх найкраще в районах з інтенсивним або пізнім головним медозбором. Підсилення основних льотних резервів сім’ї одним, навіть 400-грамовим, пакетом на початку медозбору дає приріст його у кілька разів більший від вартості пакета. В пакетах не повинно бути трутнів, тому їх двічі пропускають через розділювальне решето (при формуванні й підгиленій сімей).

У зоні Сибіру, Далекого Сходу і на півночі Росії, де великі нектарні ресурси і недостатньо бджіл, а в багатьох районах медоносної цілини їх зовсім немає, використати ці багатства можуть також пакетні сім’ї, але не безматочні й невеликі, а з матками і в три рази сильніше.

Ці ресурси можуть використати не тільки промислові пасіки, а й любительські. Такі пакети тепер висилають бджільницьким товариствам. Бажано, щоб у ці райони вони надходили не пізніше як за два місяці до початку головного медозбору. Якщо пакети прибудуть у Сибір, наприклад, на початку травня, бджоли встигнуть на медозбір з вербових, раннього медоносного різнотрав’я і малини і їм цілком вистачить часу, щоб до зацвітання зніту (іван-чай) наростити багато молодих бджіл і розплоду, який буде підтримувати стабільність сімей протягом усього медозбору.

Використовують пакети лише один сезон. На зиму їх залишати невигідно (утримання пакетних сімей у тривалий осінньо-зимовий період обходиться дорожче, нiж нових пакетів). До того ж вони можуть погіршити спадковість дуже цінних аборигенних бджіл. Закурюють пакетні сім’ї зразу ж після закінчення головного медозбору.

Якщо бджіл будуть закурювати, то на початку медозбору із зніту в Сибіру й на Півночі і з зацвітанням осіннього різнотрав’я на Далекому Сході маток у пакетних сім’ях ізолюють (закривають в кліточки й розміщують всередину нижніх корпусів). Робота матки під час медозбору не тільки не потрібна таким сім’ям, а й шкідлива. З яєць, які вона відкладе навіть на початку медозбору, народжені бджоли встигають тільки зміцніти, як медозбір закінчується. Пізніший розплід, на вирощування якого сім'я витратить багато сил і корму, до дня закурювання взагалі не встигне проінкубуватися. Після закурювання стільники із завмерлим розплодом не придатні для зберігання, й їх доведеться перетопити на віск.

Пакетні сім’ї, у гніздах яких є матка і розплід (спочатку різного віку, а потім тільки закритий), працюють на медозборі дуже активно, заготовляють багато меду й пилку.

Хоч ізольована матка і буде в центрі гнізда, бджоли часто закладають свищові маточники. Щоб не допустити виходу молодої матки, від якої в кінці медозбору може з’явитися розплід, через 8—9 днів після ізоляції матки гніздо оглядають, маточники знищують. їх можна й не виламувати, якщо тривалість медозбору приблизно дорівнюватиме тривалості періоду розвитку і дозрівання свшцової матки.

Через 5—7 днів після того, як контрольний вулик покаже кінець медозбору, з вуликів знімають медові надставки. Мед, розкиданий по рамках, бджоли за цей час сконцентрують, доведуть до зрілості і в основному запечатають.

Після відбору .меду бджіл закурюють. Частину сімей залишають для обсушування стільників, їх закурюють останніми, стільники забирають на тривале зберігання. Надставки із звільненими від меду рамками ставлять штабелями на пасіці так, щоб до них був вільний доступ бджіл.

Закурюють іаджіл сіркою. Кладуть її в розпалений димар і, як тільки почне виділятися сірчистий газ, його нагнітають у вулик і закривають льоток. Через 3—4 хв бджола гинуть. Краще бджіл покурювати після видалення з вулика стільників. Тоді комірки Гіудуть цільні від мертвих бджіл.

Пакетних бджіл широко використовують заповзятливі зарубіжні пасічники, особливо крайніх північних штатів США і Канади де зими довгі і суворі. Маток вони, як правило, вбивають зразу після головного медозбору. Обезматочені сім’ї, поступово слабнучи й вимираючи, все-таки встигають зібрати і скласти в стільники дглку кількість меду і пилку. Ці стільники зберігають і віддають наступної весни новим пакетним сім’ям, які завдяки цьому швидко підсилюються.

Розплідникам у південних районах країни простіше організувати безстільникові пакети в ранні строки. Для них не потрібні тільники і печатний розплід, при цьому значно зменшуються запаси корму. Відхід бджіл у дорозі порівняно з пересиланням на стільниках практично виключається. Вигідні вони і споживачеві. Вартість їх у два рази нижча від стільникових. Авіа транспортування скорочує строки доставки у кілька разів.

Для вирощування бджіл і відбору їх у безстільниковий пакет найзручніший багатокорпусний вулик. Весною сім’ю утримують н двох корпусах. Для відбору бджіл у верхній корпус кладуть розділювальну решітку і поміщають його з порожніми стільниками на нижній корпус. Пусканням диму в льоток змушують бджіл піднятися у верхній корпус. З нього через лійкоподібний отвір їх струшують в пакет. Ймовірність потрапляння трутнів у пакетну сім’ю виключається.

Безстільникові пакети можуть широко використовуватись як у господарствах, так і пасічниками- любителями, які тільки починають займатися бджільництвом. У перший же рік пакетні сім’ї підбудовують гнізда, збирають чимало меду — створюють міцну кормову базу.

У пакет потрапляють переважно молоді бджоли, яким погрібно буде створити гніздо, виростити багато розплоду і зібрати достатньо корму.

Якщо з пакетом відправити старих бджіл, то сім’я ослабне, перш ніж народяться нозі покоління. Медова товарність сім’ї значно знизиться.

При дотриманні всіх ланок загальноприйнятої технології молена успішно використовувати головний медозбір у будь-якій зоні країни, яким би він не був за силою і тривалістю.

Останнім часом у світову практику починає впроваджуватися прогресивніша технологія, основою якої є метод двоматочного бджільництва.

0



Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2019 «QuadroSystems» LLC