Одесский форум.Форум Одесса.

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.



Матки бджол.

Сообщений 1 страница 2 из 2

1

Бджільництво. Медоносні бджоли. Бджоли.Розплiд бджiл. Розмноження бджiл. Бджолина сім’я.Хвороби бджiл. Бджоли.Роїння бджiл. Нуклеуси. Збiльшення пасiки. Матки бджол. Медозбiр. Двоматочне бджільництво. Мед. Пилок бджолиний.Маточне молочко.Прополiс.Бджолина отрута. Як готуються бджоли до зими. Бджоли зимою. Вулик.

Успіхи в практичному бджільництві визначаються рядом взаємопов’язаних факторів, з яких найважливішим е якість матки — її висока плодючість і цінні спадкові задатки. Г. О. Кожевников відмічав, що, будучи матір’ю всіх членів сім’ї, вона в силу законів спадковості передає сім’ї природжені якості, закладені у прихованому стані в її яйцях.

Плодючість маток неоднакова. Найвища вона у маток італійської золотистої породи. Вони можуть відкладати по 3—4 тисячі яєць на добу. Дуже високу плодючість мають і матки середньо-російських лісових бджіл. Сім’ї з середньоросійськими матками звичайно нарощують велику масу бджіл і печатного розплоду не тільки в районах, де рослини головного медозбору зацвітають через 80—90 днів після весняного очисного обльоту бджіл, а й там, де цей період буває в два рази коротшим (райони Сибіру, Уралу, Півночі).

Матки низької плодючості, у яких кількість відкладених яєць на добу не перевищує 1500, ледве створюють господарсько повноцінні сім’ї і тільки до пізнього головного медозбору (гречаний, соняшниковий).

У бджіл, що живуть в природних житлах, матки народжуються звичайно високоплодючими. У боротьбі за існування здобули право на життя тільки такі породи й популяції бджіл, які в конкретних природно-кліматичних умовах змогли зберегти себе і підтримати безперервність існування.

В ході еволюції у процесі природного відбору виживали сім’ї з матками високої плодючості й гинули з низькою, не маючи змоги через нечисленність бджіл запасати собі корм й протистояти суворому впливу зовнішнього середовища.

Плодючість маток визначається не тільки спадковими якостями, одержаними від батьків, а й умовами, в яких вони вирощувались, силою сім’ї, її фізіологічним станом, запасами корму.

Сім’я виводить ройових маток.

Пристосовуючись до умов середовища, бджоли історично виробили здатність визначати найсприятливішу для виведення маток пору. Як правило, вона настає тоді, коли погода стає стійко теплою, природа починає щедро давати бджолам корм, а сім’я виростає настільки, що буває здатного роїтись. Її гніздо заповнене розплодом різного віку, медом і пергою. В сприятливих умовах бджоли вирощують маток найвищого класу — фізично добре розвинених, з максимальними масою, кількістю яйцевих трубочок та їхнім розміром. Таких маток називають ройовими, оскільки їх вирощують сім’ї у період підготовки до роїння.

Готуючись до роїння, бджоли відбудовують воскові мисочки — зачатки майбутніх маточних комірок, які нагадують шапку жолудя. Внутрішній діаметр мисочки 8—9 мм. Бджоли роблять їх звичайно на ребрах стільників, унизу і в місцях пошкодження.

Матка розвивається за коротший строк, ніж бджола і трутень, й обмін речовин у неї інтенсивніший. Тому їй потрібні більша кількість кисню і нижча температура. Знизу з льотка й надходить свіже, багате на кисень повітря. Тут не скупчуються бджоли. Температура повітря біля маточників на 1—2 °С нижча від температури розплідної частини гнізда. Тепловіддачі сприяють ребристість стінок маточника і пористість його краю. Осторонь від розплідного гнізда бджолам легше охороняти маточник.

Перед тим як матка відкладе у мисочки яйця, бджоли трохи відтягнуть стінки їх і звузять до діаметра комірки робочої бджоли. Роблять вони це для того, щоб матка відкладала в них запліднені яйця (у комірки діаметром більше від бджолиних вона відкладає незапліднені яйця).

Протягом майже трьох діб у яйці розвивається зародок. Під кінець третьої доби, коли яйце набуде по відношенню до денця майже горизонтального положення, в маточник бджоли кладуть крапельку маточного молочка. Воно пом’якшує оболонку яйця і тим самим полегшує вилуплення личинки. Але найголовніше призначення цієї крапельки молочка — забезпечити личинку з перших же секунд її постембріонального розвитку достатком корму.

Кількість його звичайно перевищує масу личинки, яка з’явилася на світ, більш як у чотири рази. Тепер звужений отвір маточника бджоли розширюють до попереднього розміру. Це необхідно для нормального фізичного розвитку матки.

У сім’ї, яка готується до роїння, немає іншої турботи, ніж виростити добрих маток для свого потомства. Тому за кожною маточною личинкою бджоли особливо доглядають. Личинку з перших секунд існування й до кінця періоду її розвитку вони щедро годують маточним молочком. Вони наливають його у маточники стільки, що личинка плаває в ньому. Пожадливо поїдаючи молочко, вона швидко росте, але кількість корму не зменшується, а збільшується: бджоли кладуть все нові й нові порції. У міру розвитку личинки вони відповідно надбудовують і стінки маточника. В останні 24 години до запечатування маточника кількість відвідувань личинки бджолами значно зростає й досягає 3500 разів. Через п’ять з половиною діб бджоли запечатують маточник опуклою пористою повітронепроникною кришечкою.

Встановлено, що маточна личинка продовжує щедро живитися і рости приблизно протягом 12 годин і після запечатування маточника. Потім вона перетворюється в лялечку. Через 16— 17 діб після відкладання яйця матка розкриває кришечку маточника й виходить з нього.

Ройові матки народжуються, як правило, міцними, повно-масовими (по 200—220 мг), з добре розвиненою статевою системою. Кількість яйцевих трубочок у них досягає максимуму — 400, а камер у кожйій трубочці також гранична величина— 13 і більше. При середній кількості трубочок 300—350 в яєчниках матки одночасно дозріває 3900—4550 яєць.

Плодючість і працездатність матки зумовлюються її масою й ступенем розвитку статевих органів. Чим більше яйцевих трубочок і чим вони довші, тилі плодючіша матка.

У ройових маток яскравіше проявляються морфологічні особливості. Вони повніше передають потомству спадкові задатки. Проте матка має й спадковість трутнів. Таким чином, плідна матка визначає якості сім’ї — її працездатність і життєздатність. Якщо вона кращої генетичної лінії й успадкувала такі цінні ознаки, як високу працездатність, меншу рійливість і злобливість, зимостійкість, то потомство її буде таким же цінним, і навпаки. Ось чому так важливо, щоб у кожній сім’ї була матка найвищого класу.

Ройових маток, якщо вони вирощені з добрими спадковими задатками, доцільно використовувати для заміни старих. Для одержання цінних ройових маток у більш ранні строки ройовий стан племінних сімей викликають штучно. Таких же маток, як ройові, можна вивести і спеціальними прийомами.

При штучному виведенні маток виконують кілька важливих операцій: підбирають материнську, підготовляють батьківські сім’ї, підшукують стільник з яйцями або личинками найбільш ранньої стадії розвитку, прищеплюють у маточну рамку, ставлять її в гніздо сім’ї-виховательки, перевіряють приймання личинок, вирізають зрілі маточники, розподіляють їх по сім’ях і нуклеусах.

Родоначальні сім’ї оцінюють за потомством. На одній і тій же пасіці сім’ї не бувають однаковими за господарськими якостями і тим більше спадковими задатками. Одні переносять зимівлю добре, з незначним підмором, весною енергійно працюють, заміна перезимованих бджіл молодими проходить без помітного ослаблення, сім’ї швидко ростуть і досягають максимальної маси, добре використовують продуктивний медозбір, з весни до осені. Інші при тих же умовах виходять із зими ослабленими, з великим підмором, повільно ростуть весною й мало збирають меду. Зустрічаються сім’ї, які мають високу зимостійкість, весною нарощують велику силу, але мають підвищену схильність до роїння, через що погано працюють на медозборі.

Така відмінність у спадковості і господарських якостях сімей буває насамперед на тих пасіках, пасічники яких як слід не займаються племінною роботою. Кількість сімей вони збільшують за рахунок роїв або відводків без урахування племінних якостей їхніх материнських сімей.

Часто погані сім’ї зустрічаються там, де неправильно підбирають материнські, від яких беруть племінних личинок, а вирощені матки паруються з трутнями низькопродуктивних сімей. Які ж помилки найчастіше допускаються при підборі материнських сімей?

Про племінні позитивні якості сім’ї судять звичайно за результатами її роботи протягом одного сезону. Але висновки, зроблені за однорічними показниками, іноді бувають помилковими. Трапляється, що сім’я із задатками низької продуктивності раптом стає найпродуктивнішою. Весною на неї могли злетіти бджоли з інших сімей, і, підсилившись, вона стала рости швидше від інших і до медозбору наростила велику силу або в ройову пору на неї налетів рій. Ні весняного нальоту, ні підсилення сім’ї роєм пасічник не помітив й, оцінюючи сім’ю за продуктивністю, включив 'її у племінне ядро пасіки.

Неплемінна сім’я може потрапити в число високопродуктивних і при інших обставинах: вона жила в гарному й просторому вулику. Пощастило їй і в іншому: гніздо її пасічник скомплектував із кращих стільників, дав більше, ніж іншим сім’ям, меду й перги. Нарешті, в ній могла бути молодша матка.

Якщо в будь-якій із сімей, помилково віднесених до високопродуктивних, вивести маток і підсадити їх у сім’ї замість вибра-куваних, то наступного року ці сім’ї з новими матками не виправдають надій, не відзначаться продуктивністю.

Безпомилково визначити, яка сім’я найкраща за спадковими якостями, можна тільки при обліку її продуктивності не за один рік, а за два. Крім того, беруть до уваги результати зимівлі, весняний ріст, ступінь рійливості. Правильний висновок про високі племінні якості сім’ї підтвердиться на другий же рік, як би не склались погодно-медозбірні умови сезону.

Особливо важливо для оцінки племінних якостей враховувати підсумок роботи не тільки родоначальної (материнської) сім’ї, а й сімей з її матками-дочками. Якщо і вони при однакових умовах утримання зберуть стільки ж меду або навіть більше, то материнська сім’я, безумовно, племінна. Від неї й потрібно брати личинок для виведення маток.

Дуже важливо, щоб родоначальна сім’я була чистопородною. Псі її особини повинні мати яскраво виражені ознаки й особли-пості, притаманні чітко визначеній породі бджіл. Сім’ї, у бджіл яких неоднорідне забарвлення тіла, нечистокровні і для племінних цілей не придатні, якими б високими господарськими якостями вони це відзначалися. В їхньому потомстві ці якості, як правило, не зберігаються.

Оцінюючи сім’ї за цими ознаками, пасічник має змогу створити племінне ядро пасіки або ферми — основу племінного розведення бджіл. Ця група племінних сімей потім буде обновлюватись або поповнюватися за рахунок виробничих сімей-рекордисток.

Г. П. Кондратьєв писав, що кожний свідомий бджоляр, який бажає розводити бджіл з вигодою, повинен усіма засобами старатися мати відбірні сім’ї, оскільки тільки вони вигідні, дають доход і звільняють його від багатьох марних турбот та розчарувань.

Завдяки племінному ядру відкриваються можливості періодично замінювати родоначальні сім’ї новими і тим запобігати спорідненому розведенню. Кількість високопродуктивних сімей у виробничій групі буде зростати, низькопродуктивних — зменшуватись.

Сім’я, від якої беруть племінний матеріал для виведення маток, дуже цінна. При максимальному нагромадженні у ній маси, як правило, інстинкт роїння не загострюється. Тому її зберігають як скарб і якомога довше.

Спадковість сім’ї визначають і трутні.

Спадковий фон сімей зумовлений не тільки задатками, одержаними від матері, а й не меншою мірою від батька. Яйця, поки знаходяться в яєчниках матки, однакові. Кожне має складний набір генів і їх комбінацій, який визначає розвиток усіх трьох особин сім’ї — робочі бджоли, матки й трутня. В процесі яйцекладки одні яйця запліднюються спермою і збагачуються генами чоловічої статевої клітини й з них потім розвиваються жіночі особини, інші залишаються незаплід-неними, з попередньою материнською основою. Із них народжуються трутні. Отже, вони зберігають і передають за спадковістю потомству якості, притаманні матці і робочим бджолам сім’ї.

Якщо при розведенні домашніх тварин можна легко одержати високопродуктивне потомство, яке поєднує в собі матеріальні батьківські основи, то у бджільництві об’єднати ці основи часто неможливо. Як у природних умовах, так і на пасіках матки паруються з трутнями в повітрі без контролю людини. В цьому й своєрідність, і складність племінної роботи у бджільництві.

Дуже заважає роботі бджолярів-селекціонерів багатоактність парування маток. Встановлено, що матка парується не з одним трутнем, як вважали раніше, а з десятьма і більше. З погляду природи це дуже доцільно, оскільки запобігає можливості виродження виду, яке неминуче при близькоспорідненому паруванні. В племінній роботі ця багатоактність стає суттєвою перешкодою. Добре, якщо всі трутні, які беруть участь у паруванні з маткою, будуть племінними, а ще краще, коли вони походитимуть від різних ліній. Сім’я від такої матки матиме багатий спадковий фон. Якщо трутні, що брали участь у статевих актах з маткою, походять від дуже рійливих низькопродуктивних сімей, то племінні якості значною мірою втратяться в її потомстві, генофонд (спадкова основа) сім’ї погіршиться в крайньому разі наполовину.

Трутні від високопродуктивних сімей при паруванні передадуть маткам запас сперми, яка потім значною мірою зумовить цінні спадкові задатки не одного покоління бджіл.На великих промислових бджільницьких фермах для осіменіня маток насичують певну зону трутнями, вирощеними в племінних батьківських сім’ях, або організовують парування манне на ізольованих парувальних пунктах. У практиці вітчизняних і зарубіжних матковивідних господарств все ширше застосовуеться штучне осіменіння маток, при якому гарантується передача потомству високих племінних якостей батьків.

На любительських пасіках виведення трутнів у неплемінних сім’ях краще не допускати і, навпаки, заохочувати в спеціально відібраних батьківських. Як правило, це роблять регулярним вирізуванням шматків стільників із печатним розплодом або застосовують будівельні рамки.

Ще з весни, поки сім’я знаходиться в стадії росту, гніздо її комплектують із стільників, які на 100 % складаються з правильно відбудованих бджолиних комірок. Можна миритися лише з невеликою кількістю трохи витягнутих, поглиблених, медових комірок у верхній частині стільників (їх бджоли звичайно заливають медом). Але коли сім’я почне готуватися до роїння, це саме гніздо вже не буде спроможним утримати її від бажання вивести трутнів. Сім’я без чоловічих особин біологічно неповноцінна, тому вона наполегливо прагне мати багато трутнів.

Якщо сім’ї не надати місця для відбудови трутневих стільників, вона неодмінно переробить частину бджолиних комірок у трутневі. Щоб не допустити цієї перебудови і тим самим запобігти виведенню небажаних (неплемінних) трутнів, там, де виводять маток, користуються будівельною рамкою. Її ставлять в гніздо кожної неплемінної сім’ї з початком будівництва трутневих комірок і тримають там протягом усього активного періоду життя бджіл.

У вікні будівельної рамки бджоли, задовольняючи свою потребу, будують трутневий стільник, а матка відкладає в нього яйця. Щоб зменшити роботу бджіл по догляду за трутневим розплодом і скоротити витрату на нього кормів, шматки трутневих стільників виламують періодично через кожні 8 - 10 днів. Після видалення трутневого стільника сім’ї нічого більше не залишається, як на тому місці відбудувати новий. Матка знову наносить його яйцями. Цей же стільник знову виламують і так роблять до початку головного медозбору. Щоб зменшити прагнення сім’ї виводити трутнів у будівельні рамки неплемінних сімей вставляють невеликі шматки зрілого трутневого розплоду з племінних батьківських сімей.

Як тільки сім’я включиться в медозбір, інстинкт розмноження стирається, бажання виводити трутнів у цеї зникає, трутневий стільник бджоли заливають медом.

З постановкою других корпусів у 12-рамковий вулик і чергових у багатокорпусний будівельну рамку переносять уверх, щоб до неї було зручніше доступитися. При використанні магазинних надставок бджолам дають можливість продовжувати будівництво трутневих стільників у верхньому магазині, розміщуючи і того чи іншого її боку порожню рамку. В ній вони також охоче будують трутневі стільники.

Таким чином, застосування будівельної рамки або порожньої піврамки запобігає виведенню неплемінних трутнів, дає змогу зберегти бджолині стільники від перебудови у трутневі, звільняє від потреби щоразу розбирати все гніздо, щоб відшукати стільники з трутневим розплодом і вирізати його, полегшує боротьбу з вароатшом, збільшує вихід воску.

Можна користуватись і трутневловлювачами, які випускає промисловість. їх ставлять до льотків вуликів на короткий час, приблизно з 14-ї до 16-ї години, коли спостерігається масовий виліт самців. Біологічна повноцінність цих сімей не знижується — у їхніх гніздах ще залишаться нестатевозрілі трутні і трутневий розплід. Трутневловлювачі дозволяють знизити ймовірність спаровування маток з трутнями поганої або невідомої якості, хоч короткочасно й утруднюють роботу бджіл, особливо навантажених нектаром і пилком.

Обмежують виведення трутнів комплектуванням гнізда стільниками з комірками робочих бджіл і систематичною заміною маток молодими. Виведення трутнів збільшується з віком маток. Якщо всі пасічники робитимуть так, то зони розміщення любительських пасік також будуть насичені племінними трутнями.

У племінній роботі є один важливий і, на жаль, до цього часу майже невикористаний резерв одержання молодих маток, спарованих з племінними трутнями. Парування маток організовують до того, як на пасіках з’являться трутні в рядових сім’ях. Для цього у батьківських сім’ях, які стають своєрідними розплідниками племінних трутнів, штучно викликають ройовий стан у більш ранні строки, ніж він виникне природно, і тим самим змушують сім’ї вивести трутнів у крайньому разі на два тижні раніше звичайного.

Щоб батьківська сім’я виростила побільше трутнів, всередину п гнізда ставлять ще з осені або ранньою весною 1—2 стільники з ділянками трутневих комірок розміром з долоню. Краще, щоб вони знаходилися в середній частинкрамки (у суцільний трутневий стільник матка в цей час неохоче відкладає яйця).

Якою повинна бути сім’я-вихователька. Виростити матку, яка не поступалася б за фізичним розвитком і плодючістю ройовій, може тільки сім’я з дуже вираженим інстинктом розмноження, що закінчила фазу розвитку й буде повністю займати два корпуси багатокорпусного вулика або 12-рамковий і матиме велику кількість розплоду, молодих бджіл і корму, особливо перги.

Сім’ї, призначені для виведення маток, досвідчені матководи починають підготовляти ще з осені. їх вивозять до джерел пилку, де вони підсилюються, вирощують життєздатних бджіл і запасають багато білкового корму. Могутні сім’ї-виховательки можна створювати й за допомогою двоматочного утримання.

Але найголовніше — фізіологічний стан сім’ї. Він повинен бути таким, в якому бувають сім’ї під час вирощування ройових маток. Якщо є побоювання щодо наміченого строку виведення маток сім’я, природно, не закінчить росту, розвиток її прискорюють: гніздо добре утеплюють, скорочують льоток, і, незважаючи на великі запаси корму, щодня на ніч протягом двох тижнів дають по 0,5 л теплої медової сити або кладуть на гніздо медово-пергові коржі. Це стимулює яйцекладку.

Часто замість медової підгодівлі дають цукровий сироп. Встановлено, що цукровий корм, у якому немає ні білків, ні вітамінів, ні мінеральних солей, не поліпшує фізичного й фізіологічного стану бджіл. Якість маточного молочка, взятого із сім’ї, яку годували цукровим кормом, істотно знижується. Такий збіднений маточний корм, природно, негативно позначається на якості маток. До речі, маточне молочко, одержане від бджіл при цукровій годівлі, не приймає і фармацевтична промисловість. Його біологічна активність і лікувальні властивості нижчі, ніж у молочка, продукованого бджолами, які живилися природним кормом — медом і пилком.

Сім’ї, готовій до прийому личинок на маточне виховання, продовжують давати медово-пергову підгодівлю у вигляді тіста або рідкої маси (її готують з однакових частин незакристалізованого меду і пилку). Перед тим як дати бджолам, цю масу розбавляють підсоленою водою (на 200 г маси півсклянки води і 1,5—2 г дрібної кухонної солі). Сумішшю по 200 г намазують порожні стільники або наливають її у годівниці й дають через день.

Таку додаткову годівлю, як правило, рекомендують продовжувати до запечатування маточників. Останніми роками з’явилися публікації, які стверджують, що матки, вирощені сім’ями без підгодівлі, але які мають великі запаси меду і перги, бувають не гірші, а в деякій мірі навіть кращі від маток, вирощених сім’ями при підгодівлі. Це пояснюється тим, що в природних умовах сім’я, яка виховує маток, має інший фізіологічний настрій, з кожним днем знижується активність бджіл у пошуках корму. Тепер вона потребує спокою, а не збудження. Сім’ю не завантажують і будівельними роботами. Адже, готуючись до роїння в природних умовах, бджоли не будують стільників.

Сім'ї, що вирощує маток, потрібний відкритий розплід. Сім’я бджіл без матки жити не може. Тому, як тільки вона відчує її відсутність, негайно приступає до виведення нової, переробляючи для цього організм личинки робочої бджоли в маточний. Не наділи природа такою цінною біологічною особливістю медоносних бджіл, ця осиротіла сім’я загинула б. До речі, випадків загибелі маток немало: матку, яка вилітає для парування з трутнями, на кожному кроці підстерігає небезпека. Її можуть з’їсти птахи-бджолоїди, схопити комахи — вороги бджіл; раптовий порив вітру й дощ можуть збити її у водойму, де вона загине. Плідні матки вмирають від хвороб і пестицидів, внесених бджолами з кормом, або від старості.

Здатність бджіл у критичний момент вивести собі нову матку з яйця чи личинки робочої бджоли покладена в основу штучного виведення маток.

Після того як сім’я-вихователька почне готуватися до роїння (побудує мисочки), від неї забирають матку. Ще зовсім недавно одночасно з відбором матки рекомендували вилучати з гнізда й весь відкритий розплід. Вважалося, що без відкритого розплоду сім’я приймає на маточне виховання більше личинок і краще буде годувати їх, оскільки бджоли-годув&льниці звільняються від догляду за розплодом і продуковане молочко віддають маточним личинкам.

Дійсно, безматочна сім’я, позбавлена відкритого розплоду, приймає більше личинок. Але, як показала практика, матки, вирощені без молодого розплоду, виходять не кращої, а гіршої якості—легші за масою й з меншою кількістю яйцевих трубочок і камер у них. Виявилося, що з видаленням із гнізда сім’ї-виховательки відкритого розплоду — фактора, який стимулює діяльність молочних залоз бджіл, усувається й основний подразник, а без постійного подразника, як вказував академік Павлов, діяльність секреторних залоз послаблюється і затухає. Надії на те, що за маточними личинками догляд буде кращим, не виправдались. При штучному виведенні маток без відкритого розплоду бджоли кладуть у маточники значно менше корму, ніж в ройові, маток у яких, як відомо, вони вирощують не тільки при відкритому розплоді, а й при працюючій матці. Тому незапечатаний розплід від сім’ї-виховательки відбирати перестали.

Оскільки матка, видалена із сім’ї-виховательки, має велику цінність, її поселяють у тимчасовий відводок, або нуклеус, для зберігання.

Молочко для личинок маточних і бджолиних неоднакове. Залежно від породи бджіл, ступеня впливу феромонів маточної речовини (без матки дія їх з кожною хвилиною слабшає), а також від наявності або відсутності в гнізді відкритого розплоду ознаки осиротіти (з гнізда чути різноголосий гул, майже рев всієї сім’ї) проявляються в безматочних сім’ях у різний час. В одних вони настають через 20—30 хв, в інших пізніше. У такому стані сім’я і починає закладати маточники — переробляє частину комірок із відкритим бджолиним розплодом у свищеві маточники. За даними Науково-дослідного інституту бджільництва, найбільша кількість випадків гострого прояву сім’ями безматочності й масового закладання маточників спостерігається через 5—6 год після відбирання матки. Цей період і стали вважати найсприятливішим для передачі сім’ї-виховательці личинок на маточне виховання.

Оскільки осиротіла сім’я поспішає якомога швидше вивести матку, вона в метушні й нерозбірливості часто закладає маточник не тільки на личинках у віці кількох годин, а й на дво-, триденних і навіть на трутневих.

Із таких великих личинок, особливо триденних, які досягли критичного віку, бджолам не вдається вивести добрих маток, незважаючи на їхні зусилля. Часто в екстер’єрі таких маток спостерігаються риси робочих бджіл. Паруватися з трутнями вони не можуть. Бджоли їх, як правило, замінюють. Пояснюється це тим, що бджолиних і маточних личинок одного й того ж віку бджоли годують неоднаковим кормом. Маточних з перших секунд після вилуплення з яєць і протягом усього личинкового періоду життя бджоли годують тільки маточним молочком, а личинок робочих бджіл — бджолиним, хімічний склад якого значно відрізняється від маточного. У бджолиних і маточних личинок дуже рано вивляються відмінності в обміні речовин, складі крові й темпі росту. Молочко бджолиним личинкам дають тільки близько двох діб, а останні чотири доби годують кашкою, приготовленою з меду, перги і молочка. Різниця в якості й кількості корму, об’ємі маточних і бджолиних комірок зумовлює різницю у внутрішній і зовнішній будові бджоли й матки і в строках їх формування.

Яскравим доказом могутньої формоутворювальної сили маточного молочка може бути той факт, що з одноденної бджолиної личинки бджоли ще можуть виростити матку й навіть непогану,а з одноденної личинки, взятої із маточника і покладеної в бджолину комірку, бджолу виростити їм не вдається.

Із бджолиної личинки віком до 12 годин, щепленої на молочко, взяте з маточника з личинкою того ж чи старшого віку, бджоли вирощують матку максимальної маси й плодючості. Якщо ту саму личинку перенести на молочко, взяте з комірки з бджолиною личинкою старшого віку, розвинеться матка меншої маси.

Виходячи з якісної різниці маточного і бджолиного молочка, можна стверджувати, що організм бджоли починає формуватися не з того моменту, коли личинку переводять на грубий корм, а з перших же годин після вилуплення її з яйця.

Отже, бджолине і маточне молочко — продукти життєдіяльності бджіл, але за хімічним складом і біологічною активністю вони різні. На запитання, чи зумовлюється ця різниця внесенням бджолами-годувальницями в те і друге молочко додаткових компонентів або воно продукується бджолами різного віку, сучасна біологічна наука відповіді поки не дає, хоч такі висловлювання припускаються. Як встановлено, з віком змінюється секрет одних і тих же залоз.

Здавалося б, закладений у тому й другому молочці біологічний фактор стане основою кожного способу штучного виведення маток. На жаль, практика його поки недооцінює: при виведенні маток часто беруть личинок, організм яких уже потребує перебудови в маточний або переносять личинок раннього віку не гіа маточне молочко, а на мед.

Правда, і серед свищових зустрічаються матки добре розвинені, але тільки із числа тих, яких бджоли виростили з личинок піком до однієї доби. Проте дізнатися, в яких свищових маточниках будуть добрі матки, а в яких погані, не так просто.

Вважають, якщо через сім днів після відбору матки виламати всі запечатані маточники й залишити лише один трохи незапечатаний, то з нього вийде матка найкращої якості, оскільки цей маточник ніби був закладений бджолами на наймолодшій личинці або навіть на яйці. Так дійсно буває і, мабуть, нерідко, але може трапитися й інакше. Адже серед незапечатаних маточників можуть бути і такі, які були закладені не в перші години після оснротіння сім’ї, а через 5—6 днів, коли вік наймолодших личинок досягне 2—3 діб.

Про те, що можна помилитись у виборі свищового маточника, говорив у свій час В. С. Шимановський. Він особисто помічав, що свищові маточники після відбору матки закладаються не всі зразу, а до закладених у перші дні потім додають нові. Таким чином, незапечатаний маточник на восьмий день може виявитися закладеним на черв’ячку, близькому до того віку, коли перетворення його в матку стає неможливим.

Кількість яйцевих трубочок, за Г. О. Кожевниковим, у свищових маток часто буває такою ж, як і в ройових, але довжина значно коротша, кількість камер менша, іноді в 2—3 рази. Тому плодючість свищових маток невисока. Бджолам вдається виростити матку й з личинки у віці до трьох діб, проте якість її низька.

Отже, при штучному виведенні маток можна використовувати личинок, щойно вилуплених із яєць, в крайньому разі у віці кількох годин. Було б ще краще маток виводити прямо з яєць. Вилуплені із них личинки починали б живитися маточним молочком з перших секунд життя. На жаль, технологія виведення маток із яєць поки недосконала.

Враховуючи природну особливість матки відкладати у період підготовки сім’ї до роїння більші яйця, при штучному виведенні маток сім’ю, від якої беруть племінний матеріал, ставлять в аналогічні умови з ройовою сім’єю.

Є кілька способів підготовки личинок для закладання на них маточників. Личинок або дають сім’ї разом з комірками, в яких вони знаходяться, або переносять у спеціально підготовлені мисочки.

На невеликих любительських пасіках сім’ю-виховательку можна і не виділяти. Функції виховательки покладають на материнську сім’ю. Іншими словами, роблять так, як розпорядилась природа,— кожна жива істота повинна сама народжувати подібних до себе й піклуватися про їх виховання.

Бджолам вказують місце для закладання маточників. Як тільки сім’я-вихователька буде готовою до приймання личинок на маточне виховання, в гнізді материнської сім’ї відшукують стільник, бажано свіжовідбудований, або який до цього не був під розплодом, із наймолодшими личинками. У ньому немає коконів, від нашаровування яких денця комірок змінюють свою форму і стають щільними. Бджолам їх не вдається зробити схожими на денця мисочок. Помічено, що матки, вирощені у темних комірках, бувають дрібніші, ніж у світлих, особливо в ройових чи штучно виготовлених мисочках. Комірки без коконів легше вкоротити і розширити їх діаметр.

З стільника обережно змітають бджіл, ставлять у переносний ящик і заносять в приміщення з температурою повітря 25— 30 °С, насиченого вологою. Тепло і волога потрібні для того, щоб личинки не охолонули, поки їх тримають поза гніздом, не підсохли і не загусло у них молочко.

Стільник кладуть на стіл навзнаки, доверху личинками потрібного віку. Оскільки матка починає засівати стільник з середини і відкладає яйця по спіралі, в середніх комірках будуть яйця або личинки, на якийсь час старші від личинок, віддалених до периферії.

Слід також мати на увазі, що матка спочатку відкладає яйця по один бік стільника, а потім переходить на другий, протилежний, де личинки будуть молодші. З урахуванням цієї особливості роботи матки визначають, в якій частині стільника знаходяться личинки, найпридатніші для закладання маточників.

Нони, як правило, розміщуються ближче до периферії стільника — боків і низу. Тому стільник підрізають підігрітим скальпелем або лезом безпечної бритви півколом, по тій спіралі, по якій личинки одновікові й наймолодші. Дроту не перерізають.

Крайні ряди комірок обрізають наполовину для того, щоб бджолам було легше перебудувати їх у маточники. В укорочених комірках видаляють по дві личинки з трьох. Це роблять для того, щоб бджоли відбудували більші маточники й не зліпили їх один :і одним. На протилежному боці стільника з крайніх (перших двох) рядів усіх личинок знищують, щоб бджоли не заклали маточників на личинках старшого віку. Поки личинка знаходиться у бджолиній комірці, бджоли будуть продовжувати годувати її тим діє молочком, яке вони давали їй до цього.

Щоб бджоли якомога швидше почали перебудовувати стільники і годувати личинок маточним молочком, кожну комірку, призначену для закладання на ній маточника, трохи розширюють шаблоном з округлим і відшліфованим кінцем діаметром дещо більшим за діаметр комірки. Така розширена комірка зовнішньо буде нагадувати мисочку ройового маточника, завдяки чому личинку в ній бджоли приймуть за маточну. Користуються шаблоном дуже обережно, не доторкаючись до личинки.

Підготовлений стільник ставлять всередину гнізда сім’ї-виховательки — у найтеплішу частину між стільниками з відкритим розплодом, де зосереджуються бджоли-годувальниці. На цю операцію потрібно не більше 25 хв. Гніздо накривають, утеплюють і залишають в спокої на 2—3 дні.

У природних умовах бджоли закладають ройові маточники, як правило, в таких місцях, де немає перешкод для їхньої відбудови. Ставлячи стільник з вирізаним вікном, бджолам наче вка!т зують, де і на яких личинках слід закласти маточники.

Як тільки сім’ї дадуть стільник з племінними личинками, він зразу ж привабить до себе бджіл-годувальниць. Особливо багато їх скупчується у місцях знаходження личинок, призначених для закладання маточників. Ознаки безматочності зникають. Сім’я заспокоюється і починає працювати.

Застосовують й інші прості способи виведення маток. Часто нирізають шматочок стільника прямокутної форми висотою 40, довжиною 150—200 мм залежно від потреби в матках. Верхні і бокові сторони вікна у стільнику повинні пройти по комірках із наймолодшими личинками.

Проте бджоли часто закладають маточники й на інших стільниках. Тому приблизно через три доби гніздо розбирають, старанно оглядають кожну рамку з розплодом і знищують свищові маточники. Це роблять для того, щоб сім’я усю увагу зосередила тільки на догляді за маточними личинками. Уточнюють кількість прийнятих на виховання личинок (у вирізаній частині стільника бджоли звичайно закладають 8—12 маточників). Якщо сім’я закладе маточників менше, ніж потрібно, їй можна дати таку ж другу римку з племінними личинками.

Бджоли іноді знову закладають евищові маточники, але вже на личинках старшого віку. Матки з таких личинок виводяться швидше, ніж із закладених на племінних. Щоб перша свищова матка, яка вийшла, не розгризла маточників з племінними матками й не вбила їх, через вісім днів після обезматочування сім’ї гніздо оглядають вдруге і знову знищують евищові маточники. Оглядати рамки з розплодом необхідно особливо ретельно, не пропускаючи жодного, навіть ледве помітного маточника.

Пасічниками помічено, що сім’ї після обезматочування охочіше закладають евищові маточники на розплоді в свіжовідбудованих стільниках. На коричневих стільниках, коли є світлі, маточників, як правило, не буває. Тому гніздо сім’ї-виховательки найкраще заздалегідь сформувати із стільників коричневого кольору.

Більше 20 маточників у гнізді сім’ї-виховательки не залишають. При одночасному вирощуванні великої кількості маток частина з них народжується неповноцінними — дрібними, слабкими, з нижчою плодючістю. Можливо, на це впливає і неприродне — горизонтальне розміщення племінних личинок у маточниках.

При уточненні кількості личинок, прийнятих на маточне виховання, дуже важливо звернути увагу на кількість корму, покладеного в маточники.

Практикою встановлено, що бджоли не за всіма маточними личинками доглядають однаково. Одним наливають молочка більше, і вони розвиваються швидше, другим чомусь менше, й ті відстають у рості. Із перших виходять великі і плодючі матки, з других, навпаки —легші й малоплодючі. Таке явище спостерігається і внаслідок неодночасного прийняття личинок на маточне виховання.

Різницю в кількості маточного корму й вплив його на розвиток личинок можна спостерігати через 3—4 дні після закладання бджолами маточників. Маточники з личинками, що відстають у рості, і з мінімальною кількістю корму знищують.

Вдруге маточники вибраковують уже в запечатаному вигляді (надмірно довгі, тонкі, з перехватами і дуже короткі, виродливі). Різко відокремлювати рамку з маточниками від фальців вулика (її бджоли приклеюють), струшувати з неї бджіл або перевертати небезпечно. Це може змістити маточних личинок і навіть відірвати від корму, від чого вони загинуть.

Маточники у віці 10—11 днів вирізають. Робити це в більш ранні строки, як часто рекомендується, ризиковано: ніжні лялечки легко пошкодити.

Стінки, особливо основа цих маточників, бувають значно тоншими й слабшими від стінок та основ ройових маточників. Перші відбудовуються на тонких денцях бджолиних комірок, другі —на масивних товстостінних, спеціально відбудованих мисочках. Тому маточники, закладені на бджолиних личинках, вирізають дуже обережно, намагаючись не пошкодити й не оголити ще недозрілих маток. Кожний маточник вирізають разом з частиною стільника. Суворо дотримуючи вертикального положення маточника, його вкладають у маточну кліточку, кормове відділення нкого попередньо заповнюють канді (дві з половиною частини цукрової пудри на одну частину меду), і залишають на дозрівання и тій же сім’ї або прищеплюють у гніздо другої, якій потрібна молода матка. Маток, що вийшли з маточників, у клітках ретельно оглядають. Деякі з них можуть виявитися дрібними (мабуть, через недогодівлю), з недорозвиненими крильцями, без нігтиків на задніх ланках. Таких маток вибраковують.

Личинок беруть разом з комірками. Личинок для закладання маточників дають, виділивши їх із стільника разом з комірками. Для цього шматок стільника розрізають на вузькі однакові смужки, а їх у свою чергу — на окремі комірки, після чого кожну наполовину вкорочують і розширюють, із суміжних пошкоджених комірок личинок видаляють. Невкороченим боком умочують в розтоплений віск і прикріплюють до патрона — дерев’яного квадратика розміром 2,5 X 2,5 X 0,5 см. Кожний патрон на певній віддалі один від одного завчасно приклеюють воском до планок прищепної рамки. У рамку звичайно дають не більше 25 личинок, краще менше. Після того, як всі вони будуть прикріплені, планки з патронами повертають так, щоб комірки з личинками були повернуті до нижньої планки рамки. В такому вигляді її вміщують у гніздо сім’ї-виховательки.

Встановлено, що при вертикальному розміщенні комірок перебудовувати личинок бджоли починають раніше, ніж коли вони залишаються в горизонтальному положенні. Ройові маточники тільки вертикальні.

Цi способи підготовки личинок прості й доступні кожному пасічникові, навіть який вперше взявся штучно виводити маток. Вирощені матки звичайно бувають непогані. Проте серед них, як і серед свищових, зустрічаються й неповноцінні. Це пояснюється тією ж закономірністю, що і при виведенні бджолами свищових маток: маточники закладають не зразу, а з перервою в кілька годин (до доби), протягом яких личинки дорослішають й одержують звичайний, бджолиний, а не маточний корм.

Розширити бджолину комірку шаблоном до розмірів маточника, незважаючи на еластичність і піддатливість воску, не завжди вдається, тому бджоли не всіх личинок зразу приймають за маточні.

Маточники, подібні до ройових. У практиці застосовують кращі способи, які дають змогу вирощувати маток, що майже або зовсім не відрізняються від ройових. Личинок дають не в бджолиних комірках, а у спеціально приготовлених штучних мисочках, тобто сім’ї зразу пропонують ніби маточних личинок.

Підготовка личинок за цим способом складається з двох операцій: виготовлення основи маточників і перенесення в них личинок. Мисочки виготовляють за допомогою шаблона — палички з твердої деревини із овальним і відшліфованим кінцем діаметром 8—9 мм. Змочений у воді шаблон (краще, якщо його попередньо потримати и ній протягом 20—30 хв) занурюють на 7—8 мм у розтоплений і трохи охололий віск. Для цього беруть віск найкращої якості. Через 3—5 с, за які прилиплий віск затвердіє, шаблон занурюють друге на трохи меншу глибину. Так повторюють ще 5—6 разів,занурюючи на все меншу глибину, щоб основу мисочки зробити товстішою й теплішою подібно до ройової. Мисочку з ще не застиглим останнім шаром воску прикладають до патрона і, як тільки він застигне, шаблон з неї виймають. Можна знімати мисочки й руками.

Мисочок виготовляють стільки, скільки їх потрібно для виведення маток. На великих любительських пасіках користуються чотири-, п’ятистержневими шаблонами, на матковивідних фермах і в розплідниках ще продуктивнішими пристроями — 15-стерж-невими шаблонами, які дають змогу приклеїти мисочки до патронів зразу цілої планки прищепної рамки. При промисловому виготовленні мисочок застосовують шаблони-автомати. Мисочки роблять й із пластмаси.

Перед перенесенням личинок прищепну рамку з ‘мисочками ставлять на добу у гніздо сім’ї, яка буде виховувати маток. За цей час бджоли до мисочок звикнуть, відшліфують їх і нададуть їм запаху, притаманного сім’ї.

Личинок із стільника переносять у мисочки в приміщенні з температурою повітря 27 —30 °С і високою вологістю. Попередньо в них кладуть по крапельці маточного молочка. Щоб одержати його, сім’ю, яка буде виррщувати маток, за 12—18 годин до цієї операції залишають без матки. За цей час бджоли закладуть свищові маточники, на молочко з яких потім і переносять личинок.

Оскільки бджоли закладають маточники на личинках різного віку, в тому числі на дво-, триденних і навіть старших, молочко у свищових маточниках буде різним, неоднакового хімічного складу. Тому для прищеплення личинок на маточне виховання використовують молочко тільки з тих маточників, де личинки не старше доби, якість молочка у маточниках з старшими личинками гірша. Воно розбавлене кормом, який одержували личинки до перебудови їхнього організму в маточний. Якість і фізіологічна дія молочка у маточниках з старшими личинками інші. В кормі цих личинок е ті компоненти, які колись зумовлювали розвиток бджолиного, а не маточного організму. Усі свищові маточники вирізають і відбирають потрібні.

Якщо час штучного виведення маток збігається з підготовкою сім’ї до роїння, маточне молочко для прищеплення племінних личинок можна брати з ройових маточників, враховуючи вік личинок в них.

Маточне молочко матководи заготовлюють і про запас, зберігаючи його в холодильниках. Молочко кладуть у мисочку трохи розбавленим чистою водою.

У практиці інколи застосовують прищеплення маточних личинок навіть на мед — корм, якого, як відомо, бджоли ніколи не використовують при вирощуванні маток. Він і буде тією добавкою до корму, яку виготовляють самі бджоли для бджолиних личинок у кінці дводобового віку. Прищеплення личинок на мед помітно погіршує якість маток.

Личинок на маточне виховання потрібно брати із гнізда племінної (материнської) сім’ї, бажано у коричневому стільнику. В ньому їх краще видно і легше переносити. Личинку зручніше брати з боку спинки шпателем —тонкою, на кінці трохи вигнутою металевою лопаточкою шириною 1 мм. Щоб ручка шпателя по закривала світло, що проникає в глибину комірки, її на віддалі 2 см від ложечки трохи згинають у вигляді коліна. Личинку ииймають обережно і, не змінюючи положення, опускають у мисочку на молочко.

Шпатель з-під личинки виймають у напрямі, протилежному тому, який було зроблено при підхваті личинки, злегка натискуючи на денце мисочки. Щоб виконати цю роботу з ювелірною точністю (це дасть змогу сім’ї прийняти максимальну кількість личинок), тим, хто не має достатнього навику, напередодні бажано попрактикуватися більше на молодих трутневих личинках.

Планки з прищепленими личинками повертають мисочками вниз і рамку ставлять у гніздо сім’ї-виховательки. Нею може бути й сім’я, від якої брали личинок, тобто материнська. Вплив сім’ї-виховательки на формування спадкових задатків майбутніх маток, як ще недавно стверджували, сучасна генетика заперечує.

Материнською основою спадковості є гени. Новому організму вони передаються лише через статеві клітини, забезпечуючи передачу спадковості наступному поколінню.

Бджоли починають годувати маточним молочком личинок в мисочках з перших же хвилин. Адже у цій сім’ї щойно були відібрані свищові маточники, значить, фізіологічно вона вже підготовлена до виведення маток. Прийнятих личинок бджоли годують щедро, як і при вихованні у ройових маточниках. Вирощені таким способом матки, як правило, бувають добре розвиненими, з високою плодючістю. Можна перенести личинок і на молочко, взяте з бджолиних комірок, але їх потім потрібно перещеплювати.

Личинок перещеплюють. Останніми роками стали широко застосовувати ще прогресивніший спосіб виведення маток з так званим дворазовим прищепленням личинок. Суть його полягає в тому, іцо прищеплених личинок через 8- 10 годин із маточників викидають, а на їхнє місце переносять нових племінних, як і попередніх, наймолодших. Ці личинки зразу опиняються у великій кількості маточного корму, а сама сім’я, яка вже настроїлась на вирощування маток, і за цими другими личинками почне негайно доглядати. У бджіл вже не виникає запитання, яку личинку прийняти, а яку ні, як це було 10 годинами раніше. Вони за інерцією продовжують доглядати тепер уже нових личинок.

Досвід показав, що матки з вдруге прищеплених личинок розпиваються відмінно, за масою і плодючістю не поступаючись найкращим ройовим. Сім’ю-виховательку, крім двох контрольних оглядів, не турбують до дня відбору маточників.

Отже, з одного й того ж племінного матеріалу бджоли можуть виростити маток різної якості. Щоб штучно вивести маток високої плодючості й цінної спадковості, необхідно брати личинок від найкращої видатної племінної сім’ї. Вирощуватися вони повинні в умовах, близьких до тих, у яких розвиваються ройові матки, в сім’ї із закінченим ростом, при великій кількості меду й перги, молодих бджіл і розплоду різного віку.

Сучасна технологія матководства передбачав виведення маток і в більш ранні строки. Це буває необхідно при двоматочному бджільництві, організації протиройових відводків чи нових сімей для розширення пасіки. Для цього потрібно прискорити фізіологічне дозрівання батьківських сімей та сімей-виховательок.

З ранньої весни ці сім’ї ставлять в умови вербового чи інших нектарно-пилкових медозборів, їх підгодовують медово-перговою сумішшю, а потім підсилюють зрілим розплодом і молодими бджолами від інших сімей.

У гнізді сімей, які будуть вирощувати трутнів, дають одночасно стільники із значними пластами трутневих комірок. Гнізда тримають такими, щоб сім’ї постійно відчували тісноту. Ріст і фізіологічне дозрівання сімей прискорюються. Як тільки появиться печатний трутневий розплід, сім’ї-виховательці дають племінних личинок.

Отредактировано gogencon (2014-01-16 10:46:06)

0

2

Заміна маток бджол.

Продукування яєць, запліднення їх та енергія яйцекладки у матки з часом поступово знижуються, запаси сперми зменшуються. Відбувається старіння матки, фізичний і фізіологічний знос її організму. Він буває тим більший, чим більше днів матка працює на межі своїх можливостей.

Такій інтенсивній роботі матки сприяють велика сила сім’ї, добрий медозбір у природі, значні запаси корму в гнізді і вулик, що дає змогу збільшувати об’єм гнізда необмежено. При цих сприятливих умовах матка зберігає високий рівень яйцекладки приблизно протягом двох років. Практика підтверджує, що найсильнішими, найпродуктивнішими бувають сім’ї лише з матками перших двох років життя. В наступні роки старіння організму починає негативно впливати на яйцеутворення. Зменшується і запас сперміїв. Матки відкладають менше яєць і продуктивність сімей знижується.

Особливо сильний фізіологічний знос маток спостерігається в багатокорпусних вуликах, де вони працюють найінтенсивніше.

Сім’ї бджіл завжди будуть господарсько цінними, якщо маток замінювати не пізніше як через дві зимівлі, але лише після закінчення періоду росту й підготовки їх до головного медозбору.

Знос маток і зниження темпу яйцекладки, особливо в період весняного росту (часто на його початку), відчувають і самі бджоли. Природа наділила їх і цією дивовижною здатністю. Продовжувати рід такій матці вони не дозволяють і замінюють її.

Нерідко матка, яка добре працює, раптом скорочує яйцекладку (вона захворіла або їй нанесена фізична травма). І якщо це стане загрожувати майбутньому сім’ї, бджоли замінять і таку матку. Ця біологічна особливість, безсумнівно, мала місце в природній історії виду медоносних бджіл, закріпилась у ході еволюції й стала проявлятися в акті природної, так званої тихої заміни матки. Стара матка ще працює, а бджоли виводять нову, але не для рою, як буває при підготовці до роїння, а для себе.

Часто інтенсивна яйцекладка буває і на третьому році життя. Це характерно для особливо цінних маток, але частіше для тих, які у перші роки життя працювали не на повну силу, їм для цього не були створені сприятливі умови.

Тиха заміна — наслідок критичного стану сім’ї. І що найдавніше в цьому явищі — до тихої заміни матки бджоли приступають вмить, як тільки відчують загрозу своєму існуванню. Але якщо до дня запечатування маточників інтенсивність відкладання маткою яєць більше не знизиться й сім’я не встигне вивести трутнів, бджоли зруйнують маточники і через деякий час збудують нові. Так може продовжуватися доти, доки в природі не створяться найсприятливіші умови для вирощування доброї матки й не з’являться трутні.

На те, що сім’я виводить матку, не готуючись до роїння, вказують активний літ бджіл на медозбір, інтенсивне будівництво стільників і мінімальна кількість маточників (1—2). Діяльність сімей з ройовими ознаками, як відомо, різко знижується, а маточників вони закладають у кілька разів більше.

При тихій заміні матки бджоли відбудовують маточники дуже великі й правильної форми. Після виходу маток у маточниках залишається багато невитраченого корму. Матки бувають фізично добре розвиненими, максимальної маси і високоилодючими. Вирощують їх бджоли, як і ройових маток, із яєць.

Видатний бджоляр XIX століття П. I. Прокопович писав, маючи на увазі тиху заміну маток, що якщо свищова матка закладена ще при житті старої, яка могла розпоряджатися її відродженням, то в такому разі свищові матки не мають різниці з ройовими.

Особливість цієї природної заміни маток полягає й у тому, що молода матка виходить із маточника, коли в сім’ї ще є стара. Між ними, поки вона вирощується, не виникає ворожнечі, не буває співів. Більше того, молода матка часто парується і починає відкладати яйця тоді, коли стара ще продовжує працювати. Часті випадки мирного співіснування матері з дочкою протягом кількох днів, а іноді й тижнів. Буває, вони відкладають яйця навіть на одному стільнику. Потім стара матка зникає.

Нерідко пасічники навмисне травмують маток, щоб таким способом викликати їх тиху заміну. Другий і основний акт природної заміни маток у медоносних бджіл — роїння. Старі матки виходять з роями, молоді залишаються в гніздах для продовження роду.

Як відомо, готуватися до роїння сім’ї починають завчасно, а здатності до поділу набувають лише після закінчення періоду росту, тобто після того, як наростять великі резерви бджіл і гнізда переповняться розплодом та кормом. Співвідношення печатного іі відкритого розплоду при цьому буває приблизно 9 : 1 і навіть більше. Сім’ї стають біологічно зрілими. Цей якісний стан, мабуть, і потрібно враховувати при штучній заміні маток.

Заміна матки однієї породи на іншу. Замінювати доводиться не тільки маток, які спрацювалися (племінних, родоначальниць утримують майже до повного зносу), і не лише матками тієї породи, а й іншими, виписаними з матковивідних господарств.

Багато пасічників півдня розводять сірих гірських кавказьких бджіл або помісей місцевих з сірими гірськими, а пасічники північних районів використовують в основному маток лісової середньоросійської породи.

Бджоли сірої гірської кавказької породи миролюбні, малорійливі в районах, де медозбір з різнотрав’я не сильний, але тривалий, збирають меду більше, ніж місцеві. Тому в районах з таким типом медозбору намагаються розводити цих бджіл.

Виписують маток сірих гірських бджіл і для метизації місцевих бджіл. Особливо успішним виявилося поєднання маток сірої гірської породи з трутнями середньоросійської. Потомство від них успадковує кращі ознаки батьківських форм: від середньо-російської-— високу зимостійкість і працездатність, від сірих гірських — миролюбність і нерійливість. Сім’ї-помісі першого покоління збирають меду на 40—50 % більше порівняно з бджолами елітних (чистопородних) сімей тієї чи іншої породи. Такі якості, зокрема, у бджіл приокської породної групи, створеної вченими Науково-дослідного інституту бджільництва.

Позитивні результати одержують і від внутрішньопородного схрещування, коли використовують вихідні форми бджіл віддалених одна від одної географічних зон. Наприклад, парування маток середньоросійської породи, які проживають на Далекому Сході, з сибірськими трутнями дає сім’ї дуже високої продуктивності. Вони стають ніби з генетично іншою, більш збагаченою спадковістю, тому поєднують у собі такі цінні біологічні якості, як швидке нарощування живої маси до головного медозбору і включення всіх резервів у медозбір, відмінну протидію довгим і суворим зимам.

Замінюють маток однієї географічної породи на маток іншої при бажанні розвести бджіл цієї нової породи або для одержання сімей-помісей при міжпородному схрещуванні.

Пасічники європейських країн широко практикують схрещування крайяських бджіл з темними середньоєвропейськими чи італійськими.

Оскільки помісні сім’ї мають підвищену продуктивність, головним чином у першому поколінні, для запобігання появі на пасіці сімей-помісей наступних поколінь з нижчою продуктивністю застосовують зворотне схрещування. Роблять так.

У перший рік маток місцевої породи в усіх сім’ях замінюють неплідними матками іншої, наприклад, сірої гірської. Вони паруються з місцевими трутнями своєї чи інших пасік (до заміни маток кожна сім’я цих пасік встигає виростити місцевих трутнів) й утворюють сім’ї-помісі першого покоління (пряме схрещування). Через рік-два, коли настає строк заміни маток помісних сімей, на пасіку завозять неплідних маток місцевої породи або виводять їх в одній із племінних сімей, матку якої не замінювали. Молоді місцеві матки на цей раз паруються з трутнями сірої гірської породи і утворюють знову ж сім’ї-помісі першого покоління, але зворотного схрещування.

До такого послідовного чергування заміни маток вдаються для того, щоб запобігти розведенню на пасіці сімей-помісей другого й тим більше третього покоління. Такі сім’ї будуть у тому разі, якщо маток для чергової заміни вивести в сім’ях-помісях першого покоління, а паруватися вони будуть з трутнями — рідними братами з цієї ж пасіки.

Ефективність селекційно-племінної роботи буде тим вищою, чим більша ймовірність парування маток з трутнями чітко визначеної породи. Бажано, щоб пасічники, які живуть у зоні льоту трутнів і маток, кооперувалися й замінювали маток за єдиним погодженим планом. Важливу роль в організації спрямованої селекції відіграють бджільницькі товариства.

Бажаного парування можна добитися і при вирощуванні маток та трутнів у більш ранні строки, коли в звичайних, неродопа-чалышх сім’ях трутнів ще немае.

Сім’ї з молодими матками досягають граничної маси. Період росту в них буває довшим, ніж у сім’ях із старими матками, й триває часто до початку головного медозбору, тому інстинкт роїння, як правило, не загострюється й акт роїння випадає. Працелюбність матки як фактор молодості і, природно, спадкових особливостей відображений у діяльності всієї сім’ї. Бджоли працюють значно енергійніше, ніж із старою маткою.

Сім’я з молодою маткою менше будує трутневих стільників, піддатливіша на дію протиройових методів, після головного медозбору нарощує більше молодих бджіл, легше переносить зиму. Молоді матки під час зимівлі не гинуть, крім випадків тяжкого захворювання сімей на гострозаразні хвороби — нозематоз, вароатоз чи акарапідоз.

Якщо Г. П. Кондратьєв говорив, що на пасіці потрібно мати сильні сім’ї, то О. С. Буткевич — тільки добрих маток. У поняття «добрих маток» він включав високу плодючість, наслідком якої i є сила сім’ї, породність і, звичайно, молодість. До того ж сім’я з доброю плодючою маткою краще працює.

Сім’я ее завжди приймає матку.

Способів штучної заміни маток багато. В основі одних лежить попереднє видалення старої матки й наступне підсаджування молодої, других — принцип тихої заміни, третіх — антагонізм маток, їх біологічна нетерпимість одна до одної. Проте, який би не був прийнятий спосіб підсаджування, він не дасть позитивного результату, якщо не враховуватиметься фізіологічний стан сім’ї та її матки.

У той час, коли сім’я захоплена медозбором (інстинкт розмноження пригнічений інстинктом нагромадження кормів), до неї підсадити матку значно легше, ніж у період росту, коли діяльність її спрямовувалась інстинктом розмноження. Тоді матка була в центрі уваги бджіл. Сім’я поспішала наростити якомога більшу силу до початку масового цвітіння медоносної рослинності. Деякі сім’ї часто миряться тоді навіть з матками, які мають фізичні недоліки, відтягуючи строк їхньої заміни. В пору головного медозбору, до початку якого сім’я звичайно закінчує стадії росту ii роїння, увага до маток слабшає, і чим сильніший медозбір, тим байдужіші до них бджоли. Майже всі вони, починаючи від п’ятиденних, включаються в роботу по збору нектару й переробці його у мед. Від такої сім’ї матку можна взяти з стільника, а замість пі ї підсадити іншу, молоду, плідну, яка тільки що відкладала яйця и гнізді своєї сім’ї (нуклеуса), тобто була у такому ж фізіологічному стані, і навіть неплідну. Сім’я, зайнята медозбором, на таку іаміну матки гостро не відреагує. Вона її ніби не помічає.

У безмедозбірний період, особливо в перші дні після раптово обірваного медозбору, сім’ї сильно збуджуються. Вони також бувають роздратованими під час крадіжок бджіл, нападу на них філантів, бабок і бджолоїдок. Втручання в життя бджіл у цей час робить їх ще більш роздратованими. Про приймання чужих маток не може бути й мови. Нервова збудженість і настороженість бджіл негативно позначаються на прийманні матки. Перебування ж їх у стані повного благополуччя, так би мовити, в чудовому настрої, навпаки, сприяє успішному прийманню.

Дуже добре приймають маток бджоли, які опинилися на межі приреченості. Якщо сім’ю обезматочили або у неї загинула матка, бджіл охоплює велике занепокоєння, ритм їхнього життя й робіт порушується, літ бджіл і будівництво стільників припиняються, охорона гнізда розпадається, зовні вулика бджоли бігають по прилітній дошці і передній стінці, на якийсь момент сім’я, по суті, перестає бути сім’єю. Якщо в цей час дати їй матку, навіть без обережності (пустити через льоток чи на стільник), бджоли її охоче приймуть, життя у вулику нормалізується.

Але ця сім’я може і не прийняти матки, зустріти її вороже, коли вона до моменту підсаджування заспокоїться. Така різка зміна настрою настає зразу після того, як бджоли закладуть на наявному в гнізді молодому розплоді маточники. Майбутньому сім’ї тепер ніщо не загрожує, тому вона не потребує чужої матки.

У практиці часто складаються такі обставини, коли сім’я залишається без матки і не може вивести другу: у неї немає молодого розплоду (вона, наприклад, втратила матку під час шлюбного польоту). Стан безнадійності в такій сім’ї триває не 5—6 годин, як при штучному обезматочуванні, коли у гнізді є відкритий розплід, а кілька діб. Протягом цього періоду підсадити матку такій сім’ї неважко. Але якщо цього не зробити, стан безнадійності припиниться.

Борючись за існування, функції матки почнуть виконувати робочі бджоли. Адже вони також самки, тільки з недорозвиненою статевою системою. Тривала відсутність матки загострює в них ще не до кінця згаслий статевий інстинкт. І як тільки ці самки почнуть відкладати яйця, у сім’ї складається враження повного благополуччя, і вона до чужої матки поставиться агресивно.

Сім’я обезматочена під час зимівлі, до весни буде складатися лише із бджіл-трутівок. Підсадити до неї матку неможливо та й недоцільно.

Отже, одна і та ж сім’я в одному випадку може прийняти матку охоче, у другому зустріти вороже. Знати, в якому фізіологічному стані знаходиться сім’я, і вміло створювати у ній потрібний, сприятливий для приймання матки,— одна з найважливіших ланок раціонального бджільництва.

Помітне зниження інтенсивності відкладання яєць маткою, що звичайно збігається з періодом підготовки бджіл до роїння (воно може бути і в сім’ях, у яких яскравих ознак загострення інстинкту роїння ще немає),— найкращий час заміни старої матки молодою. В сім’ї, що одержала енергійну молоду матку, яка швидко нарощує яйцекладку, небезпека загострення інстинкту роїння усувастьея. С,ім’я знову вступає у період росту, що в результаті забезпечуэ збереження їй сили, високу працездатність під час головного медозбору і добру підготовку до зими.

Заміна матки в більш ранній строк негативно позначиться на рості сім’ї: крім того, що на підсаджування і приймання нової матки ніде якийсь час, робота старої матки перерветься у розпалі її яйцекладки, а підсаджена замість неї звичайно починає відкладати яйця не відразу.

Особливо великі втрати в розплоді матиме сім’я, матку якої намінюють неплідною і навіть плідною, одержаною з розплідника і зразу підсадженою в гніздо. За час пересилання діяльність її мечників вщухає, яйцеутворення припиняється. Від бідного живлення вона навіть втрачає масу. І поки ця матка знову станс здатного відкладати яйця й тим більше досягне у роботі рівня своєї попередниці, мине кілька днів.

Щоб не допустити перерви в яйцекладці, пасічники США і Канади користуються таким способом заміни старих маток. Коли сім’я займе два корпуси Лангстрота й більша частина рамок у них буде з розплодом, між ними кладуть розділювальну решітку. Через чотири дні визначають, в якій частині вулика знаходиться матка. Там, де не буде яєць, не буде й матки.

Корпус з маткою відставляють вбік, поряд на запасне дно. Безматочну частину гнізда залишають на місці й дають матку чи маточник. Через день, після зльоту в нього бджіл, на корпус ставлять другий з стідьниками й накривають його стелею, отвір в якій для видалення бджіл закривають розділювальною решіткою. Відставлений корпус із старою маткою ставлять на цю стелю.

Після того як молода матка осімениться і почне відкладати яйця, стара залишається зверху й продовжує працювати ще два тижні. Потім її знаходять і знищують, стелю з розділювальною решіткою видаляють. Цей прийом не тільки виключає перерву в яйцекладці, а й дає змогу одержати додатково значні резерви розплоду.

При тривалому медозборі (2— 3 накладених один на другий) старих маток вигідно замінювати плідними і на початку медозбору, коли бджоли вже будуть зайняті ним. Заміна матки на якийсь час порушить загальний рим робіт у сім’ї. На догляд за відкритим розплодом, залишеним від старої матки, й розплодом під нової потрібна буде деяка кількість бджіл-годувальниць. Проте пі перше, ні друге не знизить медозбору.

Тривалий медозбір характерний повільним збільшенням надходження меду у вулики. Приріст вулика зростає поступово. Поки він дійде до вищої точки, більшість комірок відкритого розплоду бджоли запечатають. Під час інтенсивного медозбору діяльність матки певною мірою стримується самими бджолами, і сім’я починає працювати на ньому майже всіма своїми резервами. Встигають взяти участь у цьому медозборі й перші поколіня бджіл молодої матки.

При двоматочному методі бджільництва замінюють маток і початком другого головного медозбору, коли виникає потреба підсилити сім’ї відводками. При короткому інтенсивному медозборі маток намагаються замінити молодими плідними на початку медозбору. Помічено, що сім’ї з молодими плідними матками працюють енергійніше, ніж із старими.

У сучасному бджільництві, коли використовується не один, а кілька головних медозборів, важливо, щоб сім’ї були постійно сильними і мали багато розплоду. Для цього старих маток замінюють молодими плідними, не допускаючи перерви в яйцекладці.

Бджолярами розроблено чимало способів заміни старих маток молодими, але практика прийняла не всі. Одні, наприклад, заміна свищовими, які виводить собі кожна сім’я, не знайшли прихильників через надзвичайну трудомісткість і відсутність впевненості в тому, що ці свищові матки перевершать старих за своїми якостями, другі, хоч і менш трудомісткі, не дали бажаних результатів у прийманні бджолами нових маток.

У практику все більше входять й утверджуються такі прийоми заміни маток, які потребують невеликих затрат праці, надійні і не порушують процесу вирощування розплоду. Найпопулярніші способи заміни маток без відшукування старих.

Разом з відводісом. Приймання маток буває успішнішим, коли фізіологічний стан замінюваної і підсаджуваної нової приблизно однаковий, тобто обидві матки не тільки плідні, а й відкладають яйця. Якщо в гнізді сім’ї, матку якої замінюють, ще багато відкритого розплоду й засіву, а нова матка, хоч і плідна, не розвинула яйцекладки, їхній фізіологічний стан буде неоднаковим. Мабуть тому бджоли і приймають не кожну матку, прислану з розплідника й підсаджену зразу після одержання. Перш ніж матку підсадити в другу сім’ю, їй дають змогу розвинути яйцекладку в нуклеусі чи відводку.

Відводки з молодими плідними матками приєднують до сімей, у яких потрібно замінити маток, враховуючи фізіологічний стан сімей, матки яких підлягають заміні. Однаковим він не буває навіть у тих, що потенціально закінчили ріст і не мають ознак ройового стану. В одних літ бджіл за медозбором інтенсивний і зростає у міру збільшення його сили, в других помітно слабший. У перших, якщо заглянути в гнізда, стільники побілені й добре наповнюються свіжим медом, у других контури цієї картини ледве помітні. Ця відмінність пояснюється не стільки силою сімей, скільки неодночасним переходом з одного фізіологічного стану в інший. Повністю готовими для заміни маток можна вважати ті сім’ї, діяльність яких почала спрямовуватися інстинктом нагромадження корму.

У міру посиленім енергії льоту бджіл за нектаром ставленім їх до маток стає все байдужішим. Це й сприяє заміні маток.

Враховують і ще одну важливу обставину. Нормальна робота сім’ї па зборі меду зберігається тільки в тому разі, коли під час медозбору у неї будуть плідна матка й розплід різного віку. Замінити стару матку молодою, плідною, не порушивши фізіологічного стану сім’ї, можна приєднанням до неї відводка.

Роблять так. Якщо відводок чи нуклеус з молодою маткою утримується у вертикальному вулику над гніздом сім’ї, горизонтальну перегородку, яка їх розділяє, виймають, а на заміну кладуті, аркуш паперу. Маток не відшукують горизонтальному вулику замість глухої перегородки ставлять рамку з стільником або обережно, не виймаючи стільників, пересувають гніздо піднодка до гнізда сім’ї.

Краще це робити під час найбільшого льоту бджіл на медозбір, коли практично вся сім’я включається у збір і переробку нектару. Щоб істотно не порушити ритму життя сім’ї й приєднаного до неї відводка, до димаря вдаються лише в разі крайньої потреби.

Для сімей, захоплених напруженою роботою, процес об’єднання проходить майже непомітно. Судячи по тому, що в значній більшості викинутими з вуликів виявляються старі матки, можна припустити, що їхня загибель настає при двобої з молодими матками.

Американські пасічники маток підсаджують з частиною гнізда нуклеуса. Із нього беруть дві рамки з бджолами, розплодом та маткою і поміщають всередину гнізда обезматоченої сім’ї. Можливість загибелі підсадженої матки в цьому разі виключається, оскільки вона знаходиться під постійним захистом своїх бджіл і не припиняє роботи. Матку, що відкладає яйця, бджоли приймають охочіше.

Відводки чи нуклеуси, матками яких потім будуть замінені иибракувані, формують на маточники, неплідних маток або плідних, одержаних з розплідників. Слід відмітити, що бджоли деяких порід не завжди охоче приймають маток інших порід: зокрема, чистокровні середньоросійські бджоли — сірих кавказьких маток, а кавказькі — середньоросійських. Щоб гарантувати приймання молодих маток до моменту їх підсаджування у відводки чи нуклеуси, ці сімейки повинні проявити ознаки безматочності. Важливо, щоб у них не потрапили молоді личинки чи яйця. На них бджоли можуть закласти свищові маточники і тоді до підсаджених маток вони проявляють агресивність.

Простіше й надійніше цих маток підсаджувати на стільники :і одним зрілим (на виході) розплодом без бджіл. У народжених бджіл слабо виражені рефлекси на матку, і вони приязно ставляться до будь-якої матки.

Дві-три рамки з розплодом ставлять у корпус, обгороджують їх рамками з кормом і водою. Корпус поміщають над гніздом сім’ї, попередньо накривши його подвійною металевою сіткою. Льоток в її обрамленні закривають. Вулик накривають стелею і дахом. Якщо тепло надходить від основної сім’ї, інкубація розплоду відбувається нормально. Через добу на стільниках буде чимало молодих бджіл. До них без будь-яких застережних заходів шпіускають матку із бджолами-супровідницями. Сімейка швидко збільшується.

Через тиждень, коли бджоли стануть старшими, зміцніють і у них виникне потреба вийти з гнізда для орієнтування, відкривають льоток, але не більше як для проходу однієї бджоли, щоб уникнути бджолиних крадіжок.

Сімейку періодично підсилюють зрілим розплодом без бджіл, поки нона не займе весь корпус і не стане сильнішою від матерннської сім’ї, відповідно збільшують і її льоток. Сітчасту перегородку знімають, стару матку не відшукують.

У маточнику. В природних умовах, бджоли замінюють матку не на готову, у когось взяту, а вирощену їхньою ж сім’єю, яка поступово настроюється на заміну. З урахуванням цієї біологічної особливості медоносних бджіл у практиці розроблено спосіб заміни маток маточниками. Особливість його полягає в тому, що сім’ї дають маточник, не відбираючи у неї старої матки.

Зрілий маточник, взятий із гнізда сім’ї-виховательки або високопродуктивної ройової сім’ї разом з патроном, а ройовий із шматочком стільника розміщують всередину однієї з вуличок (краще в другу чи третю від краю горизонтального гнізда або у верхній корпус багатокорпусного вулика) в зону з медом, тобто далі від розплідної частини гнізда, де у цей час працює матка. Маточник закріплюють під невеликим"кутом так, щоб можна було прослідкувати за виходом матки, не виймаючи його. Через добу гніздо над маточником відкривають і оглядають, його. Якщо вій цілий (збоку не прогризений), бджоли прийняли маточник і можна сподіватися, що матка з нього вийде і у сім’ї відбудеться заміна.

Зважаючи на те, що вбиту матку бджоли не завжди викидають із вулика зразу після виходу молодої, можна вважати, що обидві матки якийсь час мирно співіснують, як і при природній тихій заміні. Перерви в яйцекладці у таких випадках не буває.

Бджоли, не настроєні на заміну матки, розгризають маточник, вбивають у ньому матку або дозволяють це зробити самій матці. Вони можуть не прийняти маточника й тому, що він їх чимось не влаштовує (сторонній запах від рук пасічника або дещо спотворена його форма). У цьому разі сім’ї пропонують маточник вдруге. Прищеплюють його також у другу вуличку, але з протилежного боку гнізда. Ще через добу знову перевіряють стан маточника. Якщо і на цей раз бджоли його розгризуть, вважають, що в сім’ї добра матка, фізично не зносилася, запас сперми у неї великий і бджоли заміняти її не бажають.

Як правило, із кожних десяти прищеплених маточників бджоли приймають 7—8. Найбільший процент прийнятих буває під час медозбору. Наявність його — одна з необхідних умов успішного приймання маточників.

Дають маточники й у кліточках Титова, в яких кормовий отвір роблять прохідним і з зовнішнього боку закривають жерстяною заслінкою. Перед вміщенням маточника отвір заповнюють м’яким канді. Після two як матка вийде з маточника і сім’я поставиться до неї доброзичливо, заслінку відсовують. Бджоли звільнять кормовий отвір і випустять матку.

Підкоряючись природженому інстинкту непримиренності одна до одної, матки вступають у протиборство. Одна з них гине. Перемагає, як правило, молода матка. Вона фізично сильніша, проворніша, ніж матка, яка відкладає яйця, черевце її вільне від яєць, тому вона легко володіє ним і перша наносить удар. Крім того, у молодої матки інстинкт нетерпимості й прагнення створити сім’ю більш виражений, ніж у старої, дії якої вже скеровуються і другим інстинктом — інстинктом материнства. Молода матка і стає родоначальницею майбутньої сім’ї.

Анатомічні дослідження свідчать, що отрута у старої і молодої матки неоднакова. У молодої вона рідка й прозора, в старої — у вигляді щільного згустка темного кольору. Вона не проходить у канал жала. Вважають, якщо стара матка і зможе першою нанести удар жалом своїй суперниці, рана не буде смертельною. Упорснути отруту вона не може. До того ж, очевидно, отрута вже тратила свої попередні фізіологічні якості. Як завжди, природа іі тут віддає перевагу молодому організмові й оберігає його. Сім’я, задоволена своєю маткою, молоду зустрічає вороже, поміщає її в клубок, де вона і гине.

Деякі пасічники розміщують маточники в гнізді у лійкоподібних чохлах, зроблених з металевої сітки або м’якого дроту. Чохли захищають маточники з боків. Відкритими їх залишають лише знизу.

Бджоли чи матка прогризають маточник завжди збоку, над черевцем матки, в найбільш уразливому місці для нанесення смертельного удару жалом, а не знизу, проти добре заброньованої хітином головної і грудної частин тіла.

Спосіб підсаджування нової матки у маточнику без видалення старої застосовують не тільки на любительських пасіках, а й на промислових фермах. Він простий, нетрудомісткий, дає змогу бджолам вирішувати, замінювати свою матку, чи залишити її.

Бджоли мають дивовижну здатність за якимись ознаками иизначати якість матки та її плодючість. Якщо вони вибирають матку з декількох, то їх обранка звичайно виявляється з найбільшою масою, фізично сильною, з чітко визначеною лінією розмежування темного забарвлення спинної частини від світлішої черевної. У таких маток, очевидно, залози, які виділяють маточну речовину, працюють інтенсивніше, завдяки чому бджоли їх і вибирають. Помічено, що ці матки відрізняються найвищою плодючістю.

Матку приймають льотні бджоли. Часто старих маток пасічники-багатокорпусники замінюють і таким способом. Вулик відставляють вбік, а на його місце ставлять однокорпусний, заповненні стільниками з невеликою кількістю меду й перги. На них пускають молоду плідну матку. Корпус накривають стелею і поверх нього розміщують відставлений вулик (без дна), відкривають верхній льоток. Перші ж бджоли, що повернулись із поля, потрапивши в житло й не знайшовши в ньому обжитого гнізда, бджіл і матку, розгублюються. Те ж саме відчувають і їхні сестри, які повертаються слідом за ними. Але ця розгубленість триває порівняно недовго. Зустрівшись у новій оселі з маткою, хоч і чужою, вони заспокоюються.

До кінця дня зліт бджіл із верхнього корпуса закінчується, и нижньому створюється практично нова сім’я. Життєдіяльність її досить швидко нормалізується. Таким чином, вдається підсадити маток навіть у безмедозбірний період або в пізньолітній .Проте в цьому разі у гніздо корисно поставити 1—2 стільники з рідким кормом. Він насамперед стає об’єктом уваги бджіл, а не матки. Працюючи над ним, вони непомітно зживаються з нею.

Як тільки сім’я з прийнятою маткою почне працювати в полі, до неї приєднують через аркуш паперу гніздо верхньої, материнської, сім’ї. Бджолам пропонують із двох маток вибрати одну. Як правило, вибір їх зупиняється на молодій. Цей прийом можна застосовувати й у вулику-лежаку. Гніздо для сім’ї, яке формується з льотних бджіл, відділяють в одному з боків із льотком у задній стінці. Щоб зібрати в це відділення льотних бджіл, вулик повертають на 180° з таким розрахунком, щоб льоток для нової сім’ї був на місці льотка основної сім’ї, яким вона тільки що користувалася.

Пасічники дуже часто замінюють маток з попереднім видаленням старих і підсадженням молодих за допомогою кліточок чи ковпачків. Найбільшого поширення у нас і за кордоном набули кліточка Титова й пересильні.

У кліточці. Цей спосіб грунтується на попередньому знайомстві сім’ї з маткою і звільненні її бджолами під час кормових контактів.

Призначену для заміни матку відшукують і видаляють. Замість неї в середню вуличку ставлять кліточку з молодою плідною маткою. Через сітчасті стінки кліточки бджоли встановлюють з маткою зв’язок і протягом 1—2 діб досить близько знайомляться з нею. Для більшої впевненості в тому, що вона буде прийнята, бджолам надають можливість звільнити її самим. Для цього заслінку в колодочці відкривають. Бджоли, одержавши доступ до корму, поїдають його і звільняють вихід для матки. Помічено, що бджоли, які самі випускають матку з кліточки, ніколи її не поміщають у клубок, приймають мирно й охоче.

Успішне приймання маток, підсаджуваних таким чином, автор кліточки А. Є. Титов пояснював тим, що у звільненні отвору від корму беруть участь не тільки бджоли, а й матка. У цей час між ними встановлюються- міцні кормові контакти і вони остаточно зближуються.

Іноді відібрану матку поміщають у кліточку й тимчасово залишають у гнізді. Незабаром на кліточці утворюється свита матки, яка починає її годувати. Через 8 годин після ізоляції кліточку за плечики виймають (руки повинні бути чисто вимиті і не мати сторонніх запахів), стару матку видаляють. Кормове відділення заповнюють канді й закривають заслінкою. В кліточку впускають молоду матку і ставлять її на попереднє місце.

Вранці наступного дня кліточку з маткою обережно виймають, стараючись не струсити з неї бджіл. Якщо вони ведуть себе спокійно, не виявивши обману і нічого підозрілого не помічаючи, просовують через сітку хоботки й пропонують матці корм, то значить, ставляться до неї миролюбно. Бджолам відкривають кормовий отвір. Порожню кліточку виймають і сім’ю не турбують З—4 дні, за які матка відпочине й почне відкладати яйця.

При підеаджуванні неплідної матки сім’ю залишають у спокої 7—10 днів. За цей час матка прийде в статеву охоту, осіме-ниться і почне відкладати яйця. Втручання в життя сім’ї лякає її, затримує виліт для орієнтування на місцевості й парування.Якщо під час контрольного огляду кліточки буде помічено пороже ставлення бджіл до матки — вони роздратовані, бігають по сітці, просовують свої жувальця, ніби хочуть її схопити ними на крила чи ноги, а вона, ховаючись від них, притулилась угорі, під заслінкою кліточки, де її не можуть дістати, або бджіл на кліточці взагалі немає (вони морять матку голодом) чи, нарешті, почали сітку кліточки заліплювати прополісом, наче намагаючись її замурувати,— матку випускати не можна. Бджоли помістять її у клубок і задушать. Така матка або чимось їх не влаштовує, ибо бджоли вже заклали свищові маточники.

У цьому разі кліточку з маткою забирають. Гніздо оглядають, маточники знищують. Сім’ї пропонують другу матку. Кліточку розміщують між стільниками, де виводяться молоді бджоли. Якщо матку не приймуть і на цей раз, операцію по заміні відкладають па 8—9 днів, поки свищові маточники і весь відкритий розплід бджоли не запечатають. Після цього маточники знищують. У цьому безнадійному стані сім’я охоче приймає будь-яку матку.

В пересильній кліточці отвір для виходу матки закривають медово-цукровим канді й кліточку з маткою та бджолами, які її супроводжують, без будь-якої перестороги кладуть на гніздо сім’ї. Бджоли поїдають канді і випускають матку із свитою.

Під ковпачком. Замість кліточки часто використовують ковпачок. Після відбору старої матки, коли сім’я проявить ознаки осиротіння, в гнізді знаходять стільник із зрілим розплодом на виході, димом злегка обкурюють його у тому місці, де частина комі рок уже звільнилася від розплоду, а з інших бджоли ще тільки виплоджуються. Старі від диму злетять чи втечуть, а молоді і ті, які щойно,народилися, залишаються. До 1—2 десятків цих бджіл випускають матку й накривають великим ковпачком. Важливо, щоб під ним було кілька комірок з медом.

Молоді бджоли порівняно з старими, як відомо, миролюбніше ставляться до чужої матки. Від контакту з нею вони сприймуть її запах (маточну речовину) і через сітку передадуть його іншим бджолам сім’ї. Після звільнення матки з-під ковпачка вона вступає в сім’ю не одна, а, так би мовити, із своєю особистою охороною. Ковпачок видаляють через 1—2 доби. Матку можуть випустити і самі бджоли, коли її ізолюють на молодому стільнику. Вони легко підгризають комірки під ковпачком. Якщо матку підсаджують уже плідну, вона за цей час занесе стільник яйцями. Ця яйцекладка остаточно зблизить сім’ю з маткою. Те ж саме буває, коли її підсаджують в ізоляторі.

Отже, основа успішного приймання підсаджуваних маток — сприятливий цьому стан сім’ї, фізіологічна зношеність заміню-напої матки і наявність медозбору в природі. Якщо матка сильна її добре працює, молоду матку бджоли не приймуть і вб’ють, перш ніж вона зустрінеться з маткою цієї сім’ї.

Підсаджування у безматочні сім’ї.

Молодих маток доводиться підсаджувати не тільки замість зношених і низькопродуктивних, и іі у сім’ї, які з якихось причин втратили своїх маток і не зуміли пинссти собі нових. Без матки, наприклад, може залишитися сім'я, що роїлась. Після виходу рою до дня статевого дозрівання молодої матки весь відкритий розплід буде запечатаний. Якщо молода матка не повернеться додому з шлюбного польоту, сім’я, не маючи змоги вивести собі нову, стає безматочною. В боротьбі за існування роль матки починають виконувати робочі бджоли. Із їхніх яєць, як відомй, розвиваються лише неповноцінні трутні. Тому сім’ю називають трутневою.

Сім’я, що втратила матку, наприклад, під час зимівлі, особливо в першій її половині, зимує дуже погано, у постійній тривозі, клуб її рихлий, вона не утримує тепла, витрата корму збільшується, зиму закінчує з великим підмором. Бджоли, які залишилися живими, корисних робіт у вулику, зокрема по догляду за розплодом, виконувати не можуть і через 2—3 тижні після обльоту гинуть.

Трутневі і безматочні сім’ї — джерело крадіжок та інфекції. Такі сім’ї, а також відводки і нуклеуси, матки яких загубилися під час шлюбних польотів, ліквідують. У найтеплішу годину дня вулик трутневої сім’ї відносять в бік від пасіки, бджіл із стільникії струшують на траву. Вулик і підставку, на якій він стояв, забирають. Повернувшись до місця свого житла й не знайшовши його там, бджоли розлетяться по пасіці. Інстинкт боротьби за існування прижене їх до чужих осель, але не для того, щоб вкрасти корм і тим продовжити собі життя, а щоб приєднатися до сімей, що живуть у цих вуликах, стати рівноправними членами, покірно прийняти нові порядки і таким чином одержати право на живлення чужими запасами корму та роботу.

Бджоли, залишившись без притулку, сідають на прилітну дошку вулика, набирають характерної пози: піднімають уверх черевця, відкривають пахучу залозу, розпускають крильця, роблять ними рідкі змахи і повільно наближаються до льотка. Секрет залози об’єднує бджіл. Сторожова охорона не накидається на них, як це буває при зустрічі із злодійками, а навпаки, ніби обнюхує, ласкаво поводиться з ним й після цього знедоленим і позбавленим свого гнізда бджолам дозволяють увійти в своє житло. Рефлекс на попереднє місце житла у них, як і бджіл рою, зникає. Ці бджоли на своє попереднє місце вже більше не повертаються.

Бджіл, які не злетять з місця, куди їх витрусили, знищують. Як правило, там залишаються тільки фізично ослаблені. Думка про те, що серед цих бджіл будуть і трутівки, які до цього відкладали яйця, не підтверджується. Вони легко злітають, а, потрапивши в інші сім’ї, поводять себе так, як і всі нормальні робочі бджоли. Отрутнілу сім’ю, яка становить цінність для пасічника-любителя, ще не ослаблу, можна виправити, протримавши її без корму і гнізда 2—3 доби. Увечері, на заході сонця, всіх бджіл струшують із стільників у ящик, в кришці якого попередньо прорізають вікно для вентиляції (250X250 мм). З внутрішнього боку його закривають густою металевою сіткою. Бджіл у ящику виносять в холодне і темне приміщення. Гніздо цієї сім’ї (рамки з трутневим розплодом) перетоплюють на віск, а рамки з медом залишають у вулику. Щоб за час голодування сім’ї з її гнізда бджоли-злодійки не розкрали меду й у вулик не проникла воскова міль, льотки закривають.

Сім’я-трутівка залишається в дуже важких умовах: без гнізда і корму, ізольована від зовнішнього світу, вона не має змоги здобути собі їжу. За період голодування у бджіл, які відкладали яйця, згасає діяльність статевих органів. Така сім’я потім легко прийме матку. Її пускають до бджіл без будь-якої обережності, але лише після дво-, триденного голодування. Як тільки бджоли почнуть осипатися — гинути з голоду (це можна побачити через вентиляційне вікно ящика), їх висипають у попередній вулик, в який заздалегідь ставлять 1—2 рамки із зрілим розплодом (на виході) й кормом, взятим з іншої сім’ї.

Отже, матка — серце сім’ї, її найважливіший орган. І чим вона міцніша фізично й плодючіша, тим швидше росте сім’я. Матка з добрими спадковими задатками, спарувавшись з племінними трутнями, дасть високопродуктивне потомство. Сила сім’ї зумовлюється також і молодістю матки.

0



Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2019 «QuadroSystems» LLC